Усе змінилось із запуском орбітального телескопа Кеплера 2009 року і космічного телескопа КОРОТ2006 року. Ці космічні науково- дослідні станції шукають у світлі зірок малесенькі флуктуації, які виникають, коли перед зіркою проходить невеличка планета, заступаючи при цьому якусь мінімальну частку її світла. Ретельно дослідивши світло тисяч зірок щодо цих малесеньких флуктуацій, ці космічні станції, ймовірно, зможуть виявити сотні планет, схожих на Землю. Тоді кожну з цих планет можна буде швидко проаналізувати щодо наявності на ній рідкої води - мабуть, найціннішої речовини в космосі. Рідка вода — це універсальний розчинник, середовище, де, мабуть, утворилась перша ДНК. Якщо на цих планетах виявляться океани з рідкої води, то це може змінити наше уявлення про життя у Всесвіті.
Журналісти, що полюють на скандали, кажуть: “Дивись, де гроші”; астрономи ж, що шукають життя в космосі, кажуть: “Дивись, де вода”.
Телескоп Кеплера у свій час замінять іншими, чутливішими космічними апаратами, такими як Terrestial Planet Finder {Детектор планет земного типу). Хоч дату запуску Terrestial Planet Finder кілька разів відкладали, він досі залишається найкращим кандидатом для продовження місії телескопа Кеплера.
Terrestial Planet Finder матиме значно кращу оптику, щоб шукати двійників Землі в космосі. По- перше, на ньому буде дзеркало, в чотири рази більше і в сто разів чутливіше, ніж на телескопі Габбла. По-друге, на ньому будуть інфрачервоні сенсори, що зможуть послабити потужне випромінювання зірки в мільйон разів і завдяки цьому виявити присутність тьмяної планети, яка, можливо, обертається довкола неї. (Для цього апарат бере дві хвилі випромінювання від зірки і поєднує їх так, щоб вони взаємно скасувалися, вилучаючи таким чином небажану присутність зірки.)
Отже, в близькому майбутньому ми, ймовірно, матимемо каталог із кількох тисяч планет, із яких, мабуть, кількасот виявляться дуже схожими на Землю за розміром і складом. Це, своєю чергою, послугує стимулом, щоб запустити до цих далеких планет космічний зонд. Науковці намагатимуться передусім з’ясувати, чи на цих землеподібних планетах є океани з рідкої води і чи не йдуть від них якісь радіосигнали, що їх могли б посилати розумні форми життя.
ЄВРОПА - ПОЗА “ЗОНОЮ ЖИТТЯ”
У нашій Сонячній системі є ще один спокусливий об’єкт для дослідження: Європа. Багато десятиріч науковці вважали, що в системі планет будь-якої зорі життя може існувати тільки в так званій “зоні життя”, тобто на такій віддалі від сонця, де на планетах не занадто спекотно й не занадто холодно. Планеті Земля пощастило мати воду в рідкому стані, тому що вона обертається довкола Сонця на правильній відстані. Приміром, на Меркурії рідка вода миттю б закипіла, бо Меркурій надто близько до Сонця, а на Юпітері замерзла б, бо Юпітер надто далеко. Оскільки ДНК і білки, ймовірно, вперше утворилися саме у воді, то довгий час уважалося, що життя в нашій Сонячній системі може існувати тільки на Землі і, можливо, ще на Марсі.
Однак астрономи помилялися. Коли космічні зонди Voyager пролетіли повз місяці Юпітера, стало очевидно, що в Сонячній системі є ще одне місце, де б могло буяти життя: під льодовим покривом місяців Юпітера. Невдовзі увагу астрономів привернула Європа - один із місяців Юпітера, що їх відкрив Галілей 1610 року. Поверхня Європи постійно вкрита кригою, однак під цією кригою - рідкий океан. Цей океан набагато глибший за земні океани, відтак науковці припускають, що загальний об’єм океану на Європі вдвічі перевищує об’єм земних океанів.
Науковців заскочила ця новина - що в Сонячній системі, крім Сонця, є ще одне потужне джерело енергії. Під кригою поверхню Європи постійно нагрівають припливні сили. Сила тяжіння Юпітера стискає Європу в різних напрямах, спричиняючи в глибині її ядра тертя. Це тертя породжує тепло, від якого крига розтає й утворюється постійний океан рідкої води.
