“Космічна енергія — це справді стабільне, глобальне й екологічно чисте джерело електроенергії”, - каже Мартін Гофферт, фізик, що колись працював у Нью-Иоркському університеті.25
На шляху до втілення такого амбітного проекту стоять серйозні проблеми - і реальні, й уявні. Дехто має перед ним страх, тому що промінь, який передаватиме енергію з космосу, може випадково влучити в населену місцевість, що спричинить величезні жертви. Насправді ж цей страх перебільшений. Якщо обчислити реальне випромінювання, яке потраплятиме на Землю з космосу, то воно виявиться дуже слабким і не загрозливим для здоров’я. Тож образ супутника, який вийшов з-під контролю і посилає на Землю смертоносні промені, що підсмажують цілі міста, пасує хіба що для голлівудських фільмів жахів.
2009 року письменник-фантаст Бен Бова виклав у газеті
Аби запустити цю технологію, Бен Бова запропонував теперішній адміністрації створити демонстраційний проект - запустити супутник, який би генерував від 10 до 100 МВт енергії. Гіпотетично, якщо не зволікати, то такий супутник можна було б запустити наприкінці другого президентського терміну Обами.
В унісон із цими міркуваннями уряд Японії оголосив про масштабну ініціативу. 2009 року міністерство торгівлі оголосило про намір вивчити можливість створення космічної супутникової енергосистеми. Компанія
“Це схоже на науково-фантастичний мультфільм, але через сто років, коли викопне паливо вичерпається, виробництво сонячної енергії в космосі може стати важливим альтернативним джерелом енергії-”, - каже Кансуке Канекійо з Інституту економіки енергетики, урядової дослідницької організації.27
З огляду на масштаб цього амбітного проекту японський уряд поводиться обережно. Наступні чотири роки дослідницька група вивчатиме, наскільки цей проект здійсненний з наукового й економічного погляду. Якщо ця група дасть зелене світло, тоді міністерство торгівлі й агентство аерокосмічних досліджень Японії планують запустити 2015 року невеликий супутник, щоб апробувати технологію передачі енергії з відкритого космосу.
Головна перешкода тут, імовірно, буде не наукова, а економічна. Хіроші Иошіда з токійської консалтингової компанії
Утім, головна проблема - це вартість ракетних прискорювачів. Це та сама перешкода, що блокує плани повернутись на Місяць і досліджувати Марс.
Якщо вартість ракетних установок істотно не знизиться, то ця програма помре тихою смертю.
За сприятливих умов японська програма може запрацювати до середини сторіччя. Однак з огляду на проблему з ракетними прискорювачами ймовірніше, що її реалізації доведеться чекати до кінця сторіччя, коли з’являться нові покоління ракет і вартість запуску знизиться.
