– Я думав, вони знають!
– Навряд…
Нарешті один із жовнірів не витримав:
– Пан коронний гетьман зараз у своїй резиденції, а тут буде пізніше. Та ще треба знати, що ви за птиці, – подав він голос.
– До буцегарні б їх, там би й дізналися, – відповів другий, чия руда борода була підстрижена охайною еспаньйолкою.
– Таки розуміють! – стрепенувся Омелько. – А що його дознаватися? Запорожці ми, хіба не помітно?
– Помітно. У тому й справа, що помітно. Але вашого брата тут не жалують і недаремно. Не знаю, чи його ясновельможність захоче з вами говорити.
– Схоче, коли дізнається, у чому справа.
– І в чому ж?
– А от це, голубе, не твого розуму діло.
– Ну то так тебе тут приймуть! – набундючився вартовий.
У цей час за спинами заторохкотіло, зацокало по бруківці кованими копитами, і до широких сходів ратуші підкотився багатий, оздоблений срібними бляшками і майстерною різьбою ридван у супроводі ще чотирьох кірасирів, які були точними копіями перших двох. Не враховуючи хіба кольору борід і того факту, що ці були на конях. Один з жовнірів швидко скочив на землю і підбігши відчинив дверцята карети.
Неквапно, всім своїм виглядом виказуючи власну значимість, з ридвана зійшов високий і досить огрядний шляхтич у шитому золотом каптані, блискучому оксамитовому плащі і широкополому капелюсі, з якого звисали цілі грона страусового пір'я. Коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Конєцпольський добре знав собі ціну і виказував це оточуючим за будьякої нагоди. Не поспішаючи, він попрямував сходами до дверей ратуші повз охоронців, які виструнчились, немов на параді. На запорожців кинув короткий погляд і в його погляді було не більше цікавості, ніж у погляді кота, що спекотного полудня розвалився на сонці.
Але на Омелька це не справило враження.
– Ваша милість! Дозвольте звернутися з нагальним питанням, здолалисьбо немалий шлях задля цього за велінням кошового отамана Війська Запорізького Низового.
Конєцпольський повільно повернувся і оглянув запорожців ще раз. Іван відмітив, що зацікавленості в його очах не побільшало.
– Хто ці люди? – запитав він польською в охоронця.
– Не можу знати, ваша ясновельможність! – відчеканив кірасир.
