– Я думаю, така справа піде на користь твоїм сердюкам, Федоре, і твоїм запорожцям, Омельку. А від себе додам гаман золотих тому, хто зможе довести, що його люди кращі.
На підготовку було надано тиждень, протягом якого Омелько міг атакувати гетьманську охорону в будьякий час…
І ось вони зовсім поряд.
– Перший! – чує Омелько крик попереду і трохи ліворуч, кроків за п'ятдесят.
– Пильнуй! – лунає у відповідь з темряви якраз навпроти принишклих запорожців.
– Другий! – чується знову.
– Пильнуй! – знову лунає у відповідь, тепер трохи далі.
– Третій!
– Пильнуй!
– Четвертий!..
Тепер Омелько просувався зовсім повільно, майже зупинився, схожий для сторонніх поглядів на темний кущ завдяки гілкам, приладженим до одягу задля маскування. Позаду нього наїжачилися гіллям ще чотири темних купини. Повільно, дуже повільно наближалися вони до першої лінії возів…
Хвилин через сорок козаки, здолавши не більше двадцяти сажнів відстані, були в таборі. Без поспіху просунулися поблизу порожніх діжок, про які їм говорив Данило і почали витягуватися вузькою смужкою тіні, що пролягла від гетьманського намету. Одного разу Богунові на руку мало не став один з вартових, пройшовши зовсім поряд. Ще раз неподалік загавкав крізь сон сторожовий собака, але, нічого не підозрюючи, скоро затих. Шатро гетьмана було зовсім поруч, і схоже, що відчайдушний задум курінного вдавався – осьось вони обведуть круг пальця Славинського з його одвічно настороженими і підозрілими до всіх сердюками.
Раптом зовсім поряд із собою Богун виразно почув голос Славинського:
– Не спати, пся крев, нікому не спати! Щоб мені тут навіть миша не прослизнула, муха не пролетіла!.. Яровий!
– Тут, вашмосць! – почувся неподалік хрипкий голос.
– Чому так темно тут? Підсвітити швидко. Щоб через десять кроків вогонь палав! Чи тобі, неробо, хмизу не вистачає?!
– Одну хвилину!
Затупали, віддалюючись, важкі кроки. Богун лежав нерухомо, очікуючи на сигнал, що його мав подати курінний. На випадок, коли б їх викрили на підступах до гетьманського намету, було домовлено діяти напролом – спершу Базіка, який йшов замикаючим, мав кинутися навтіки, привертаючи до себе якнайбільше уваги, потім сам Богун разом із Савкою приймали б нерівний бій, а в цю мить Омелько з Данилом за будьяку ціну проривалися б до шатра. Ще напередодні, коли курінний
