– Приїхала! – посміхнулася, знизуючи плечима, Ганна.
Тепер вона була, як завжди, ніжною і беззахисною. Зовсім не такою, як кілька хвилин тому.
– Навіщо? Навіщо ти це зробила?
– Тому, що боялася за тебе.
Іван ухопив кохану в обійми.
– Ти не повинна була так чинити, Ганно!
– Чому?
– Тому! Ти могла загинути! Цей буревій… Навіть… Навіть я відчував страх!
Ганна ще раз посміхнулася і провела тонкими своїми пальчиками по його обличчю, розгладжуючи брови, пестячи щоки, підборіддя, тонку смужку смолисточорних вусів.
– Безстрашний Богун. Відчайдушний запорожець. Пан хорунжий… Яке ж ти ще хлоп'я, Іване! – вона притислася обличчям до його грудей. – Як я могла сидіти і очікувати, коли серцем відчувала – тобі потрібна моя допомога. А той буревій? То пусте, голубе мій сизий. У моєму серці пронеслися незрівнянно сильніші буревії за той час, поки багато років очікувала на нашу з тобою зустріч… На подвір'ї полкової канцелярії, сидячи в купі соломи, на передку запряжених двійкою коней напівзакритих ґринджол, палив люльку Мирон Охріменко. Коли побачив на високому ґанку Івана, піднявся. Схиливши голову, очікував, доки Богун підійде. Тоді подивився на нього поглядом вкритих червоними прожилками старечих очей. У тому погляді читалася провина.
– Пробач, пане хорунжий. Умовляв, благав не їхати. Хотіла сама, верхи… Мусив…
Іван безсило опустився на сани поряд з Охріменком, Ганна присіла з другого боку.
– Іваном клич, просив же… – кинув.
– Іваном, то Іваном. На ось, – Мирон дістав зпід соломи дерев'яну баклагу і витяг з неї корка. – Бачу, що тобі не завадить.
Богун жадібно припав до фляжки, не відчуваючи, як тече горлянкою міцнюща Миронова оковита…
III
І ось тепер гуляв Богунів хутір. Весело, з розмахом, справляв молодий пан хорунжий своє весілля, відрядивши гінців із запрошеннями навсібіч. Тож ще не встиг травневий вітерець здмухнути з дерев білосніжні пелюстки яблуневого цвіту, коли із далеких і близьких міст, містечок, сіл та хуторів, навіть із Запоріжжя потяглися гості, аби погуляти на Богуновому весіллі. Вихилити келих меду, відчайдушно вдарити навприсядки, під переливи музик. Людей подивитися та себе показати. Але були й такі, хто мав ще одну місію, окрім щирого поздоровлення молодих. Місію справжніх патріотів України.
Багато іменитих козаків зібралися погуляти в Богуна на хуторі. Були тут товариші по зброї покійного Федора, запрошені Іваном на знак пошани до світлої батькової пам'яті, який не встиг оженити синаодинака. Були й Іванові товариші по реєстровій службі та запорізькі побратими. Присутнім тут був полковник Крутій, сотник Максим Кривоніс, Іван та Данило Нечаї. Немалий шлях від Дніпрових порогів здолав військовий суддя Війська Запорізького Низового Омелько Деривухо, черкаський сотник Богдан Топига, сивовусий побратим Федора Богуна Іван Гиря і ще багато квіту українського лицарства. Не
