Богун підійшов до Обдертого впритул і зазирнув йому в очі:
– Савко, віддай її мені!
Той встиг дещо заспокоїтись. Непривітно поглянув на дівчину.
– Став кухоль горілки і бери! – осміхнувся нарешті. – Нехай вона знає, що більшого не варта.
Богун одразу ж простягнув йому руку на знак згоди. Савка хмикнув, кинув ще один недобрий погляд на дівчину, потиснув простягнуту руку Івана здоровою лівою рукою і вийшов. За ним потяглись і решта козаків. Останнім пішов Нечай, кинувши наостанок:
– Не барись, братику, Соколець скликає всіх на пристань, скоро відходимо.
Іван мовчки кивнув головою.
Залишившись наодинці, обидвоє мовчазливо стояли навпроти і позирали одне на одного. Нарешті дівчина зітхнула, схилила голову і сховала кинджал. Поглядом відшукала фередже, підняла його і одягла на голову. Богун захоплено спостерігав – кожен рух дівчини був настільки граційним і витонченим, що він не міг ані відірвати від неї очей, ані віднайти потрібних слів для початку розмови. Дівчина схрестила руки на грудях і подивилася в очі Богуну.
– Що далі? – непривітно запитала вона.
Іван розвів руками.
– Не знаю, – цілком щиро відповів він.
Чергова мовчанка. Через хвилину дівчина подивилася на вихід і сторожко запитала:
– Я можу йти?
Іван несміливо підняв руку в заперечливому жесті:
– Зачекай.
– Що тобі?
– Ти… – Іван не знав що сказати, і кинув навмання перше, що прийшло до голови: – Звідки ти? Ти добре знаєш українську…
– Це має якесь значення?
– Але ж… Зачекай! – Іван несміливо взяв дівчину за руку, але та відсмикнула її.
– Тобі теж порізати руку? – запитала, кинувши на козака повний презирливості погляд.
– Не потрібно. Я не хотів образити тебе.
– Тоді облиш мене.
