нещодавно зчепився у смертельній борні. Підійшовши, став навпроти Івана і ледьледь вклонився, звернувшись до Богуна польською, у якій відчувався незначний французький акцент:
– Капітан Марсель де СенМартен, командир гарнізону Тульчина. Готовий вести переговори з милостивим паном, якщо той зболить представити себе і виявиться людиною шляхетного звання.
За спиною у француза з гуркотом зачинилася брама цитаделі, змушуючи жовніра, котрий супроводжував командира гарнізону, здригнутися і боязко позирнути назад. На обличчі капітана, навпаки, не ворухнувся жодний м'яз.
– Парламентери не мають приводу боятися нашого віроломства, на те моє слово шляхтича і козака. Прошу вас, шановний капітане, прослідувати до місця, де ми матимемо змогу поговорити.
Із цими словами Богун вирушив до великого столу під розлогою липою на межі площі перед цитаделлю.
– Я готовий вислухати ваші умови, пане… – діловито почав ландскнехт, коли вони з Іваном сіли один навпроти одного, оточені старшиною Іванового полку.
– Іван Федорович Богун, наказний полковник війська його гетьманської милості Богдана Хмельницького.
– Я віддаю шану військовому таланту пана Богуна. Тульчин є не останньою твердинею, а дії козаків, котрі, як відомо, ніколи не були майстрами облоги і штурму фортеці, промовляють про видатні здібності їхнього командира.
– Що ж, дякую за похвалу, проте пан має знати, що вміння козаків у військовій справі далеко більші, аніж йому здавалося дотепер. Цьому підтвердженням є участь козацтва в багатьох битвах Тридцятирічної і багатьох інших війн в Європі. Від Чехії до Іспанії відомо про мужність козаків та їхню здатність приймати на себе удари багато потужнішого ворога і залишатися на висоті. Якщо пан Марсель не проти, я волів би якнайскоріше перейти до справ дня нинішнього.
– Слухаю пана.
– Чудово. Як я вже казав, у вашій цитаделі є один невеличкий недолік – відсутність джерела питної води. Навіть якщо її запаси вагомі, вода досить швидко зіпсується в діжах, що, безумовно, потягне за собою хвороби і помор серед шановних мною панів ландскнехтів, – знизав плечима Богун. – Отже, маю до вас пропозицію: я готовий випустити жовнірів з міста, не причинивши їм жодної шкоди. Мало того, ви можете вийти зі зброєю і знаменами в руках не як полоняники, а тільки як люди, які з честю витримали облогу.
Даю слово шляхтича – жодний волос не впаде з голови будького з підлеглих пана де СенМартена.
Француз кілька хвилин помислив. Було помітно, що рана на руці завдає йому чималих мук, але капітан намагався всіма силами приховати це від Богуна.
– Я так розумію, – нарешті мовив він, – що у вас є деякі умови, за яких ви виконаєте запропоноване.
– Пан не помиляється.
– У чому ж вони полягають? – Іван раптом помітив, що обличчя капітана зблідло, а еспаньйолка стала виглядати
