Хмельницький відвернувся, даючи зрозуміти, що аудієнцію закінчено. Коли поспішали назад, Нечай, здивовано подивившись на Богуна, мовив:
– Я завжди знав, що ти упертюх, Іване, але щоб настільки… Ти знаєш, Хмельницький у хвилини люті стає справді нестримний, міг би навіть і закувати тебе в кайдани.
– Не закував.
– Так. Одне можу сказати напевне: тепер він тебе добре запам'ятав. Краще навіть, аніж після Тульчина.
У відповідь на Нечаєві слова над козацьким табором високою нотою забринів сигнал сурми. Пролунавши уперше від ставки гетьмана, він швидко пролетів, дублюючись над полками навсібіч велетенського табору осадників.
VI
Ревіння гармат з протилежного боку збаразьких укріплень було настільки сильним, що в ньому годі було й намагатися почути окремий постріл. Уся артилерія Хмельницького працювала з найбільш можливим темпом, намагаючись подавити позиції ворожих гармат і підготувати штурм гуляйгородів ще до того, як вони вирушать у свій шлях, витримуючи постріли польських гармат.
– Скільки вони вже товчуть? – запитав Богун у Нечипоренка, котрий лежав поряд, придивляючись до польського валу, до якого було не менше двох сотень сажнів відкритої, перекресленої сіткою рівчаків і засік місцини.
– Годину.
– Скоро й підуть, – завважив Омелько, котрий знаходився праворуч від Богуна. – А за Савкою й слід прохолов.
Ззаду затріщали кущі верболозу, і з'явився захеканий Савка Обдертий у вимащених в багнюку кунтуші і шароварах. Мовчки зняв шапку, витер нею піт з чола і дістав з китиці люльку. Неквапно наклав у неї тютюну, запропонованого Нечипоренком. Розпалив від поданого ним же труту, затягся димом, і лише тоді почав доповідати:
– Нічого страшного. Жовніри на валу, звичайно, є, бачили й кілька фальконетів, але ніц надзвичайного. Можна брати. Тоді, перед шатром Павлюка, складніше було, – він підморгнув Івану і зайшовся хрипким сміхом, після чого вказав на недалеку від них ділянку валу. – Дивися лишень, сотнику. Он ту купку дерев бачиш?
Іван поглянув на кілька хлипких ясенів неподалік ворожих укріплень.
– Так.
– Туди краще не лізти, там вовчі ями, якірці, ще бознаяке лайно. А ось праворуч, тобто ближче до нас, вал на протязі добрих двохсот аршин обкопано лише неглибоким ровом, місцина суха, рівна. Туди потрібно ставити драбини.
– Так і вчинимо, – погодився Богун. – Дочекаємось лишень, доки татари почнуть їх скубти, тоді нам менше уваги приділятимуть. Гуляйгороди, я думаю, осьось вирушать.
– А я про що? – Савка відкинувся на спину, кілька секунд покрутився, зручніше вмощуючись на траві, і нарешті затих, накривши обличчя шапкою. Богун зовсім би не здивувався, якби він цієї хвилини голосно захропів.
Тисяча двісті козаків Іванової сотні розташувалися, принишкнувши в підліску неподалік від східного валу збаразької
