– Упізнаю нашого Богуна. Ну що ж, до гетьмана, то й до гетьмана!
Хмельницький зустрів друзів не те щоб непривітно, але без особливого ентузіазму. Він заклопотано радився з Виговським, Морозенком і Чорнотою, тож погодився вислухати Нечая не одразу. Нарешті махнув йому рукою:
– Кажи, пане Даниле, чого хотів, та не барись, осьось даю сурму «до бою».
– Та, власне, хотів говорити не я, а ось він, – вказав Нечай на Богуна і підбадьорливо йому підморгнув.
Іван вирішив іти на прорив:
– Вислухай, батьку, не відберу в тебе багато часу.
Хмельницький пильно придивився до Богуна.
– А, це ти, сотнику. Ну, кажи вже, що маєш.
– Пан Данило мовив: протилежний напрямку атаки вал міста обложать татари?
– Вірно пан Данило мовив, – погодився Хмельницький.
– То не найкраща думка!
– Що?! – Хмельницький перевів погляд на Нечая. Той лише знизав плечима, мовляв, я йому казав. – Що ти верзеш, сотнику?
– Те, що татари не підуть на приступ, ваша ясновельможність, – не здавався Богун. – Вони не звикли лізти на вали. Дозволь це зробити моїм козакам!
– Ви потрібні мені тут. Коли гуляйгороди підійдуть до валу і подавлять опір лядської піхоти, полки повинні кинутися на штурм лавиною, штормовою хвилею! Як можу розпорошувати сили?
– Усього тисяча, пане гетьмане! Повірте, ми зможемо зробити багато, посіявши паніку в лядському стані. Це зіграє на руку атакуючим полкам набагато більше, аніж лемент татар під валами, їхні стріли.
Хмельницький почав червоніти, і усі, хто добре його знав, зрозуміли – гетьман осьось вибухне нестримною люттю, як це завжди бувало, коли хтось з підлеглих легковажно сперечався з ним за неприйнятних для суперечок обставин. Богун завмер, сміливо позираючи в очі Хмельницькому.
– Добре, – нарешті сказав Хмельницький, коли напруга від конфлікту, який осьось мав розпочатися, набула найбільшої своєї сили. – Нехай буде по твоєму, сотнику. Татари дійсно не найкращі вояки, коли доводиться воювати з укріпленими таборами. Веди своїх людей на східний вал. Але пам'ятай – за кожен прорахунок переді мною особисто будеш одвіт тримати. Не перед Нечаєм!
– Дякую, батьку, – схилився в поклоні Богун. – Я виконаю все, що лише в силах людини.
