чотирикутними платформами, кожна з яких сиділа на п'яти парах велетенських, зроблених із суцільної дубової деревини, без шпиць і ободку, коліс. Проміж верхнім майданчиком і нижньою платформою, доповнюючи схожість цієї рухомої фортеці з фортецею справжньою, розташовувались кілька рівнів настилів для розміщення живої сили, десятки бійниць для рушниць і артилерії. Грізними вартовими стояли готові до бою гуляйгороди навпроти затихлого польського табору. Саме на цей день Хмельницьким було призначено штурм за допомогою гуляйгородів. Штурм, на який гетьман покладав усі свої надії.
Після сніданку сотні й полки почали шикуватися для наступного штурму – процедура, яка стала вже звичною тут, під Збаражем. Люди йшли на криваву бійню, як на звичайну повсякденну працю. Почали підготовку для відбиття нападу й на польському окопі – там діловито походжали гармаші біля гарматних позицій, виїздили кіньми блискучі рейментарі, шикувалися в каре ландскнехти.
Іван відшукав очима полковника Нечая, котрий у супроводі полкової старшини знаходився біля однієї з пересувних веж, і поквапився до нього.
Данило Нечай востаннє обдивлявся гуляйгород, віддаючи необхідні розпорядження підлеглим, коли побачив Богуна.
– Здоровий будь, пане Іване! – привітався він. – Добрий задум, побий мене грім, як не добрий! А ось ти як вважаєш? – Нечай поплескав долонею по одній з тесаних колод, з яких було побудовано вежу.
– Не знаю, – знизав плечима Іван. – Будемо мати надію, що вони виконають покладене на них завдання.
– А ти, я бачу, не поділяєш захоплення ними більшої частини нашого війська!
– Я волів би захоплюватись цими гарними спорудами, коли вони стоятимуть біля стін Збаража, і захоплюватись, знаходячись на тих самих стінах.
– Добра відповідь! Я, власне, не маю жодних сумнівів у такому розвитку подій. Але що тебе привело до мене, Богуне, справи чи просте бажання привітатися з побратимом?
– Є деякі думки, – задумливо обдивляючись ворожий окоп, мовив Іван.
Нечай одразу ж сплигнув з коня на землю і взяв Івана за лікоть:
– Пройдімося.
Вони швидко відійшли кроків на сто від гуляйгородин, наблизившись до стін Збаража майже на відстань мушкетного пострілу.
– Кажи, що надумав, – звернувся нарешті до Івана Нечай.
Богун вказав на високий вал ворожого окопу:
– Гуляйгороди мають підійти впритул до стін і своїм вогнем примусити ляхів зменшити опір, надаючи можливість штурмовим колонам наблизитись і розпочати штурм, так?
– Вірно, – погодився Нечай.
