звичайно, марними, він звів курки на обох пістолетах, котрі були за поясом, і перетягнув ближче піхви із шаблею.
Коли до загону невідомого війська залишалося не менше півсотні кроків, наперед вояків виїхав на гнідому огирі старшина у мідному шишаку, кільчастому панцирі і відкинутому за плечі козакині. Привітно посміхаючись, здійняв руку:
– Слава Україні, панове!
– Слава навік, – відповів Омелько, уважно приглядаючись до старшини. – Ви хто такі будете?
У відповідь долинув сміх:
– А панове неввічливі! Як на мене, ви маєте першими сказати хто такі будете, адже більше тут нас!
– Полковник Нечай із старшинами Брацлавського полку, – невдоволено озвався Данило. – 3 ким маю честь?
– Свої ми, пане полковнику! – почули у відповідь. – Теж козаки.
– Чиї козаки?
– Відомо, чиї, гетьманські!
Тим часом передові шеренги загону наблизилися і розсипалися, утворюючи круг четвірки козацьких старшин кільце.
– Якого полку будете? – не вгавав Нечай.
Усміхнений старшина посміхнувся ще ширше і під'їхав до Нечая на якихось п'ять кроків.
– До чого клята війна призвела, чи не так, пане полковнику? – доброзичливо мовив він. – Серед рідної землі християни, немов пси наїжачені обнюхуємось. Кажу ж вам, гетьманські козаки!
Зненацька Омелько осадив коня і рвонув з піхов шаблю:
– То ляхи, браття, до зброї! – вигукнув він, але одразу ж упав, скинутий з коня одразу двома арканами. Богун, Деривухо і Нечипоренко спробували вихопити зброю, але вчасно спинилися – з різних сторін на них спрямувалося кілька десятків пістолів і рейтарських бандолетів. Наперед, видимий до цієї миті лише Омелькові, виступив сухорлявий чоловік з немов натягнутою жовтуватою шкірою на обличчі. Це був Славинський.
– Пан хорунжий має рацію, – мовив він, посміхаючись схожою на вовчий оскал посмішкою. – Це гетьманські козаки з полку Лісовського. Але позаяк пана гетьмана ребелія віддала тимчасово в поганський полон, панове козаки обрали для себе за найкраще воювати зі схизматами під гербом князя Вишневецького, славетного захисника Польщі! От ми й здибалися, Богуне!
Іван, не тямлячи себе від люті, потяг ізза пояса пістоль, але одразу ж був спинений рукою Славинського і клацанням десятка курків.
