набирала із собою на війну таку кількість непотрібних предметів розкоші, надлишки припасів і навіть меблів, що вервечки возів обозів зазвичай розтягувалися на цілі милі і сильно затримували пересування війська навіть за сприятливих погодних умов. Тим часом наказний гетьман Лисовець, котрого Хмельницький відрядив наздоганяти відступаючі реґіменти Мартина Калиновського в район Кам'янця, з тріском провалив покладене на нього завдання. Будучи людиною недалекоглядною, він, коли довідався, що польний гетьман розділив свої сили, зібрані в районі Кам'янця, на дві частини і, залишивши у фортеці кілька піхотних полків та три драгунських хоругви, решту повів під Сокаль, зробив те ж саме з дорученими йому полками. Тож замість того, щоб одним могутнім кулаком впасти на голови ляхів під Кам'янцем або під Сокалем, фактично ослабив себе полюванням на двох зайців. Результат такої тактики не примусив на себе довго очікувати – доки Кальницький полк, у числі інших залишений в районі Кам'янця, захопивши Карвасари,57 обламував зуби до неприступних укріплень Руської брами, а решта козаків, за відсутністю чіткої координації дій, розсіялись уздовж берегів річки Мокші й атакували слабо захищені Жванець, Панівці, Кудринці і Чорнокозинці, Демко Лисовець марно заганяв коней у спробах наздогнати Калиновського. Лише мала чисельність козацького відділку була причиною того, що захоплений зненацька під час переправи через річку Стрипу Калиновський зміг вирватись, утративши лише кілька сотень німецьких піхотинців і рештки свого потріпаного обозу. У відчайдушній спробі не дати пошити себе в дурні слабкому і виснаженому довгим рейдом противнику, Лисовець провів ще одну спробу наздогнати Калиновського біля містечка Плугового на Поділлі, але й тут генерального осавула козацького війська очікувало розчарування. Розвідка Калиновського спрацювала чітко, і рештки зовсім ще нещодавно грізного п'ятнадцятитисячного війська коронного польного гетьмана спішно повернули на Бузьк і вийшли зпід удару козацької кінноти і за кілька днів були вже в королівському таборі під Сокалем. Роздратованому Демку Лисовцю не залишилось нічого іншого, як з пустими руками повертатися до гетьмана під Животів, одночасно віддавши наказ зняти облогу Кам'янця, котрий ще раз підтвердив свій статус нездоланної твердині. Задум Богдана Хмельницького ліквідувати авангард коронного війська зазнав фіаско. До Берестецької битви і найбільшої катастрофи українського війська за весь період народновизвольної війни залишалися лічені тижні.
Розділ XI
І
Ласкавий травень прийшов до Галичини. З духмяними пахощами квітучих садів і першою зеленню на луках та полях, з теплими зливами і сонячним сяйвом, з бездонною блакиттю неба після довгих похмурих місяців залишився позаду, і вже червень пофарбував кривавим краплі вишень у потемнілих від пилу кронах, що шелестіли листям уздовж перелазів і парканів селянських господ у передмісті, а літня спека ставала такою звичною, що зовсім забувався зимовий холод і безрадісні думки про швидкоплинність літніх днів та довгу й нудну зиму. Давно пройшли й перші сінокоси, і копиці запашного сіна, немов гриби, виросли на зелених килимах поряд із селами і кляштором отцівбернардинів у Жвирці, висока дзвіниця якого купала своє відображення в тихих і спокійних водах Бугу, а базар у Сокалі щедро пропонував перші плоди нового врожаю. Земля, щедро напоєна травневими дощами, дякувала галицьким трударям за їхню працю солодкими черешнями і чистими краплинами порічок, зеленими пагонами цибулі і хрусткими молоденькими огірочками. З південних степів України вже потяглися чумацькі валки, навантажені першими в новому році кавунами і динями.
Людно було в Сокалі ласкавої літньої пори у червні 1651 року. Людно ще від початку травня, коли до критої ґонтою будівлі ратуші, з біленими крейдою стінами і високою гостроверхою пікою вежі, що її увінчувала, примчав запилений гонець і повідомив бурмістра й радців, що його королівська милість Ян Казимир обрав саме Сокаль своєю резиденцією на час підготовки нової кампанії проти козаків. Тож уже за день пан круль прибуде сюди на чолі шеститисячного коронного війська. Відтоді й пішлопоїхало – добра сотня королівських слуг, котрі прибули одночасно з посланцем, забігали містом, турбуючись найкомфортнішим розміщенням його величності в умовах, що їх могло надати хоч і наділене магдебурзьким правом, але все ж невеличке провінційне місто, яким був Сокаль ще від часів князів Зимовитів і який мало чим змінився за роки, що пройшли від занепаду цього колись знаменитого князівського роду. Заклопотана челядь перебрала з десяток можливих для розміщення королівських покоїв місць, включаючи навіть кляштор бернардинів, недобудовані костьол і монастир сестербригідок і навіть ратушу, зупинившись нарешті на приміщеннях замку, відбудованих усього кілька десятиліть тому після одного з десятків татарських набігів, що від них страждав Сокаль протягом усього шістнадцятого і першої половини сімнадцятого сторіч. Уже надвечір до прийшлої челяді приєднався полк королівської гвардії. Королівські гвардійці одразу ж після прибуття зайняли пости на варті міської брами, на мурах і вежах замку, біля ратуші, а також у всіх малих і великих корчмах та шинках, наводячи звірячий страх на сокальських дівчат і молодиць своїм бравим виглядом, неймовірною кількістю зброї, навішаної на кожного гвардійця, горілчаним духом і безсоромними натяками на кохання за гроші. Але те пожвавлення,
