утримання війська зросли багаторазово, і урядовці, що їх справно висилали на об'їзди навколишніх селищ старости й війти галицьких і подільських провінцій, здирали по три шкіри з простого селянства, не залишаючи часом ні крихти харчів у господі. І якщо в інший час така поведінка влади неодмінно призвела б до заворушень серед ображеного нею селянства, тепер наявність гігантського війська зовсім поряд стримувала незгодних від будьяких необдуманих вчинків. Велика війна потребувала великих жертв, і першими відчули на собі вірність такого твердження мешканці Галичини.
II
Приїзд до королівського табору воєводи руського, князя Ієремії Вишневецького був, як завжди, помпезною і надзвичайною подією, навіть якщо взяти до уваги прибуття за кілька днів до Ієремії загонів Корецького, Любомирського і Конєцпольського, котрі теж являли собою доволі потужні військові формування. Але в яке порівняння можна було ставити хоругви тих шановних панів з чотирма тисячами надвірного війська князя Вишневецького, заковані в обладунки, зроблені найкращими майстрами Речі Посполитої, Німеччини, Франції і Англії? Рівні похідні колони гусарії, посадженої на коней, найшляхетніших коней, із затягнутими леопардовими шкурами грудьми і орлиними крилами над залізними наплічниками начищених до блиску панцирів, десятки шитих золотом хоругв і сам гербовий штандарт Корибут! Навантажені десятками гармат артилерійські обози і сотні й сотні возів з військовими припасами, належними найкращому приватному війську Речі Посполитої! Так, Ієремія Вишневецькій і цього разу зміг приголомшити всіх. І якщо раніше серед магнатських кіл Речі Посполитої й поповзли чутки, що, мовляв, блискучий князь через війну з Хмельницьким втратив майже всі свої колосальні маєтки і тепер знаходиться на межі убозтва, своєю появою під Сокалем Ярема враз розвіяв ті чутки. Хоча, як і в будьяких чутках, що ми їх чуємо повсякчас, у тих розмовах було зерно істини – борги князя після набору і озброєння приведеного до королівського обозу війська були не менш величними, аніж вигляд самого війська. Проте це було мало кому відомо поза межами близького оточення князя, а в разі успішного закінчення битви ставало б і взагалі несуттєвим – князь Ярема знайшов би, як повернути з України все, втрачене ним за три з лишком роки війни.
Одразу ж по прибутті до Сокаля, блискучий князь отримав запрошення Яна Казимира на обід і приватну розмову. Пробігши очима листа з королівською печаткою, він здійняв очі на посланця, котрий доставив запрошення:
– Тобто мушу розцінювати це не як запрошення на бенкет або військову раду за участю решти рейментарів, а лише як приватне запрошення?
– Саме те його величність і мав на увазі, надсилаючи вам листа, князю, – поштиво схилив голову королівський камергер, у якому Богдан Хмельницький неодмінно б упізнав свого вірного помічника і резидента, котрий ось уже стільки років був найкращим агентом з усієї добре розгалуженої шпигунської мережі козацького гетьмана.
– Але чи не доречніше було б скликати принаймні коронних гетьманів і кількох командирів найбільших надвірних магнатських військ?
– Усьому свій час, князю, – прикрив повіками очі Верещага. – Сьогоденне запрошення має на меті продемонструвати особливе ставлення до вас його величності.
– Добре, – якщо Вишневецькому й полестила така заява, він не виказав цього жодним рухом або зміною інтонації. – Я буду у короля в призначений час.
Ян II Казимир, останній представник польської королівської династії Ваза, прийняв князя Вишневецького на порозі великої зали замку, прибраної так, як личило бути прибраними королівським покоям – різнобарвні вітражі у вікнах, вишукані меблі, задраповані шовком стіни і десяток палаючих свічок у золотих шандалах, призначені компенсувати нестачу світла в замку, котра давалася взнаки навіть сонячного літнього дня. Король з широкою посмішкою ступив назустріч князю і, приклавши руку до грудей, мовив глибоким оксамитовим голосом:
– Радий бачити вас, шановний князю. Прошу, проходьте і розташовуйтесь так, щоб вам було зручно. Зараз нам
