Хотин

- Забрати в нього булаву! Забрати!
- Братця! Та він свій, з сіроми, не дука!
- Дарма! У Дністер!
- Київ йому скуштувати!
Бородавка стояв нерухомо, високо піднявши голову, і з виразом огиди дивився на присутніх. Він уже давно зрозумів, що симпатії козаків не на його боці, і тепер чекав, доки закінчиться потік лайки, яка сипалася на нього з усіх боків.
Нарешті несамовитий крик почав ущухати. Чітко і ясно лунали два фатальних слова "Смерть собаці!" Нечисленні крики на захист гетьмана потонули у кровожерливих вимогах невідкладної страти. Через десять хвилин Рада прийняла одностайне рішення: стратити гетьмана.
Бородавка хижо посміхнувся. Очікування видалося важчим, ніж сам вирок, - він сприйняв його цілком спокійно. Одягнув на голову шапку, поправив китицю. Неквапно застібнув на жупані ґудзики. З посмішкою і сміливим викликом в очах оглядав тих, хто ще недавно був під його владною рукою. Важкий погляд обходив натовп оскаженілих, повних ненависті людей. Ці люди не вміли прощати.
- Воля ваша, панове, - спокійний, але гучний голос Бородавки залунав, придушуючи останній гамір. - Що ж... Умів я ворога шарпати, зумію і вмерти, не скиглячи. Така, видно, доля... Але пам'ятайте мої останні слова: чорною буде дяка за роботу вашу криваву! Кров'ю захаркаєте після їхньої винагороди! А ляхи повчать вас розуму... Це вони вміють. Ось і мене навчили. Думаєте, це ви мене до смерті присудили? Ні! Це магнатів справа. Дуже давно їм Яцько Неродич кісткою у горлі. А як став гетьманом, сон утратили! Я їм нічого не дарував: ні унії, ні приниження, ні попраних свобод козацьких. Руки королю не цілував! - Бородавка виразно поглянув на Сагайдачного. Той, знітившись, відвів очі. Бородавка продовжив:
- За Молдавію караєте? За смерть братчиків? Добре чините! По-козацьки! Якби сиділи по запічках та за сорочки бабів трималися, досі б жили, істинно мовлю! А так... Не знаю, кому з нас ліпше, мені, котрий скоро перед Богом стане одвіт тримати, чи вам, обдуреним. Де ж тут козаки?! Де лицарі?! Попихачі ви панські! Бидло! Слухайте Сагайдачного, він допоможе у науці, як католикам чоботи лизати... А за мене най чесна людина свічку поставить і добром пом'яне, така мені дяка наймиліша...
У цілковитій тиші Бородавка зняв із пояса піхви з шаблею і простягнув осавулу. Ганжа мовчки взяв її, намагаючись не дивитися гетьманові в очі. У супроводі судді, осавула й чотирьох озброєних старшин Бородавка залишив козацьке коло. Для нього закінчилась остання в його житті Рада. Постать колишнього гетьмана ніби поменшала в очах навколишніх. І хоча він намагався триматися бадьоро, було помітно, що згорблена спина й згаслий погляд не пасують до веселої посмішки.
Кілька хвилин по тому, як нічна темрява ковтнула Бородавку, царювала мовчанка. Сагайдачний непомітно підморгнув військовому писареві. Той виступив наперед. Оглянув козаків. Прокашлявся й гукнув:
- А тепер, лицарство, маємо вибрати достойного до булави. Та не сперечайтеся довго, ми-бо на війні, тож часу на балачки обмаль. Ну, є серед нас такий?
За розробленим потай сценарієм у коло вибіг сивий дідок із Київського полку, що ним командував після гетьманства Сагайдачний.
- І що тут вибирати? - закричав деренчливим голоском. - Конашевича на гетьманство!
Тиша одразу вибухнула десятками вигуків:
- Сагайдаку панувати, і дурному ясно!
- Виходь наперед, Конашевичу, бери булаву!
З боку полку Івана Зискаря почулися крики на підтримку свого полковника, однак їх відразу заглушило ревіння тисяч горлянок:
- Сагайдачний!
Двоє старих запорожців ввели в коло Сагайдачного. Довга, з сивиною борода спадала на затягнуті у кармазиновий жупан груди, ліва рука підвішена на чорній шовковій хустині. Ледь помітно Сагайдачний пручався і щось говорив до супровідників. У центрі кола зупинився і зняв боброву, з павичевим султаном шапку. Вклонився.
- Товариство, - мовив, - не маю я сили гетьманувати. Простіть великодушно. Старий я вже, та ще й поранений. Виберіть достойнішого!
- Куди? - залунали голоси. - Кидаєш нас? На кого?!
- Бери булаву, сказано!
Піднесли булаву. Із сумним зітханням Сагайдачний захитав головою.