...От і все. Він зробив це. Він позбувся Яцька. Чому ж немає полегшення? Адже думав потай про помсту. Думав чимало разів протягом часу, що збіг після повернення до табору. Після величезної праці, що її було зроблено у Варшаві, після довгих тижнів поневірянь вкритими жовтим пилом шляхами Великопольщі, Підляшшя, Волині. Позаду небезпеки скелястих урочищ і темних лісів Молдавії, але й там не міг він пробачити Яцькові Неродичу особистої образи, нанесеної під час минулої Ради. Ради, що позбавила його булави... Але все скінчено, досить м'якотілості, досить вагань. Він візьме на душу цей гріх і відповість за нього. Тепер вже скоро. Пам'ять закарбувала останні слова Бородавки: "Незабаром зустрінемося, Петре..." Так, він мав рацію, вже не довго. Але спочатку потрібно виконати ще одну справу. І він, Петро Сагайдачний, виконає її будь-що, адже це на нього звернули свої погляди сорок тисяч воїнів, що їх він поведе у бій і з ними оборонить святу українську землю.
- А тоді я дам відповідь і перед Богом, і перед тобою, - прошепотів Сагайдачний, звертаючись до темряви і тиші.
З півночі, вкриваючи собою діамантову розсип Чумацького Шляху і холодне око місяця, набігли важкі чорні хмари. Сон вкрив усе накруги. Спала стародавня цитадель, спали колосальні табори на схилах. Відпочивали, щоб, прокинувшись, із новою силою вивергати до небес свою пекельну лють. Мовчали за Дністром руїни багатостраждального села Браги, і лише сам швидкий Дністер з шумом ніс свої хвилі до далекого моря. Йому було байдуже. До нового дня і чергової битви залишалися лічені години.
Книга друга
Нічна атака
Хмари, що вкрили небо вночі, до світанку зникли, залишивши над головою синю безодню, а в ранковому повітрі - ледь відчутний аромат осіннього поля. Незрівнянні ні з чим пахощі відчуваєш чарівної пори, коли ниви вже позбулися пишних хлібів, а в садах достигають важкі сизі сливи! На токах чути розмірені удари ціпів, а вздовж шляхів, що їх вереснева негода не торкнулася, витягуються довгі валки селянських возів. У них господарі везуть на ярмарок плоди своєї нелегкої багатомісячної праці. Тиха ідилія добробуту і мирного життя... На жаль, їй не було місця на південних кордонах Речі Посполитої буремної осені 1621 року.
Ранкове сонце ледь-ледь позолотило променями верхівки дерев у лісі на обрії, коли турки виступили з обозу і почали шикувати порядки до нового бою. В очах знову зарябіло від зелених плащів комонних сипахів, червоних кауків яничар-капрісі, прапорців і знамен із зображенням меча Зульфакара - одного зі священних символів ісламу. Синіми з білим гребінцем хвилями розсипалися по полю яничари. Над ними червоні плями комонних улуфажів. Поралися біля гармат гармаші-жопегси у дивних безформенних капелюхах. Ранішній вітерець тріпотів різноманітними прикрасами на чалмах пашів. Турки ставали широким фронтом, намагаючись узяти козацький табір у кільце. На крилах стояли татарські орди.
Сагайдачний дивився на все це у далекозору трубу й думав, яку вибрати тактику оборони. Підказав Ходкевич: Сагайдачний бачив, як полк прусської піхоти знявся з місця і зайняв позицію поряд із запорізьким табором.
Ландскнехти нашвидкуруч копали шанці й насипали вали. Тепер фронт дещо збільшився, і можна було зустрічати ворога в таборі, не боячись оточення. Турки чомусь тягнули.
Через годину яничари пішли у наступ. Татари, поганяючи своїх низькорослих коней, ладнали до стрільби луки. Козаки лежали у шанцях, мовчки очікуючи наближення ворога. Націлились у полите кров'ю поле хижі пащі гармат. Чавунні й олов'яні гостинці були готові вирватися зі стволів, шматувати тіла людей і тварин. Подекуди було видно комонних старшин, що об'їжджали позиції своїх козаків, підбадьорюючи їх словом і своїм бравим виглядом.
Першими напали татари. Вони підскочили впритул до окопів на флангах, охопивши їх навіть з боків, і почали засипати козаків і німців цілими хмарами стріл. З'явилися поранені, але козаки не відповідали вогнем, очікуючи наказу гетьмана.
Сагайдачний мовчав. Хвилина за хвилиною стікали у напруженні. Яничари підходили все ближче. Осмілілі татари подекуди почали вискакувати на окоп, вимахуючи шаблями і стріляючи з луків.
Нарешті яничари підійшли зовсім близько. Ще мить - і передні почнуть зіскакувати у рів перед окопом.
- Пора! - мовив гетьман і махнув рукою сурмачеві.
Над обозом задзвенів голос бойової сурми. У ту ж мить тисячі козаків звелись і підняли мушкети. Гармаші піднесли
Вы читаете Хотин
×