Хотин

- Ходити можете? - запитав.
- Що тобі треба? - відповів Микита питанням на питання.
- Ось, - прибулий кинув на землю тлумак, що його тримав у руках, - тут турецький одяг, одягайтесь.
Не ставлячи більше питань, запорожці почали переодягатись у турецьке вбрання.
- Так ліпше, - сказав потурнак. - А треба мені життя ваші врятувати, які, між іншим, і куруша тепер не вартують. Зараз тихо піднімайтеся за мною нагору. Не дивуйтесь, аскерів, що вас охороняли, ми порізали, там двоє греків стоять поки, щоби ніхто не помітив. Вони теж хочуть до одновірців перебігти.
Козаки вже нічого не говорили, лише виконували накази потурнака. Мовчки вилізли нагору. Окрім ліхтаря над ямою, навкруги все було покрите темрявою. На них зацікавлено дивилися два бородатих обличчя. Осторонь лежали тіла двох убитих турків.
Піднявшись останнім, потурнак-визволитель щось по-турецьки сказав охоронцям. Один з них підняв із землі три шаблі без піхов, подав козакам.
- Сховайте під халати. І доки я першим у бійку не полізу, щоб мені анічичирк. Підемо до Дністра, там варта слабша, і я каяк заховав. З Божою поміччю проберемося, - зашепотів потурнак.
- Стій! - піймав його за лікоть Максим. - Як звуть тебе? За кого Бога молити, коли що?
- Був Грицьком, потім Махмудом, тепер хочу знову Грицьком стати. Ну, вперед, потім поговоримо.
Скрадаючись, вони пішли поміж шатрами. У них, незважаючи на недавній погром, усі спокійно спали. Лише де-не- де через білі запони просвічували вогники ліхтарів, чулися розмови. Десь неголосно бренькав саз.47
Ішли майже годину, ховаючись від кожного перехожого. Лише один раз назустріч пробігла закутана з ніг до голови жінка. Вона лише зиркнула на козаків і розтанула в темряві. Десь попереду почувся плюскіт води і крики вартових, що їх тепер значно побільшало. Але Грицько-Махмуд, не спиняючись, вів їх одному йому відомою стежкою. Запорожці незчулись, як крики охорони залишились у них за спиною. Ще через десять хвилин почався крутий кам'яний схил, порослий соснами й акаціями. Нарешті заблищали широкі води Дністра.
Грицько з греками витягнули з кущів невеликого човна і, намагаючись не хлюпати, стягнули його у воду. Не гаючись, запорожці сіли на лави і взяли до рук весла. Широкими гребками відігнали каяк далі від берега і розвернулися проти течії. Працюючи веслами, почали віддалятися від турецького табору.
Тепер можна було трохи перевести дух.
- Побий мене грім, якщо я щось розумію! - прошепотів Андрій. - Розказуй, Грицьку, чи то пак, як тебе.
- А що розказувати. Невільником я був у Ділавер-паші. На полі працював тяжко, а як зачув, що паша в похід на Польщу збирається, потурчився. Єдиний це був вихід додому потрапити. У паші війська мало було, то він невільників потурчених теж брав... Зі Збаража я, міщанин.
- А ми думали, ти, клятий, справжній бусурман.
- Грішний я... Молився по-їхньому. А скільки разів на допитах християн мусив мордувати! Вік спокутувати буду... До лаври святої піду, у ченці.
- То ти і нас у каятті прихопив? - похмуро запитав Микита.
- І вас...
- Ну, то дурно ти це зробив, ми не панотці, гріхи не відпускаємо... Чому не вчепився в горло собакам, чому на християнську кров спокійно дивився?!
Грицько люто зблиснув очима.
- А ти мені, козаче, у душу не лізь! Я собі сам суддя. І суддя немилосердний! Пам'ятаєш тих двох жовнірів, що до вас у ямі сиділи?
- Пам'ятаю, - озвався Андрій, - він непритомний був, коли їх забирали.
- Сусіди то мої, зі Збаража... Мусив дивитись, як із них жили тягнули... Прокльони! Чуєш, козаче! Прокльони їхні слухав, щоби ти тут зараз зі мною у каяку сидів. Не встиг я їх врятувати... Не встиг! Тепер скільки житиму... Камінь на душі тяжкий... А ти, запорожцю, мені в душу не лізь! Чуєш?!
Голос Гринька забринів, не ховаючись, над спокійним нічним плесом. Микита промовчав. Потім хотів щось сказати, але Максим схопив його за руку.
- Перестань, Микито. Так чоловік картається, а ще ти над душею...
Грицько вже кинув весло і обхопив голову руками. Глухо стогнав. Один грек щось запитав його, але той тільки