найменший дотик. Не допомагали й ліки, що їх призначили ліпші лікарі королівської сім'ї, прислані Владиславом. Разом із болем у руці гетьман відчував, як усе його тіло охоплювала якась незрозуміла кволість. Напади жару супроводжувалися лихоманкою. Млосні зелені кола перед очима заважали говорити.
Сагайдачний уже не кидався на чолі війська в атаку і все рідше сідав на коня, проте залишалася ще велика кількість різноманітних питань з організації війська і спільних дій полків. Щоденно прибували посланці з листами від поляків, і Сагайдачний, тамуючи стогін, крокував із кутка в куток і диктував писареві відповідь. День за днем минав, а хвороба не відступала. Залишаючись наодинці, як це було зараз, гетьман безсило падав на похідне ліжко і нерухомо лежав, розглядаючи візерунок на тлі темного сукна намету. В такі хвилини йому хотілося лише одного - спокою...
Хтось, намагаючись не здіймати шуму, ступив до намету. Холодний вітер, як невгамовне дитинча, увірвався до шатра, миттю зазирнувши в усі закутки, зашелестів важкими листками паперу на невеличкому різьбленому столику, потрусив м'яким перським килимом на стіні і зник так само швидко, як і з'явився.
Сагайдачний повернув голову. Біля нього стояв, тримаючи руку поверх руків'я шаблі, Іван Зискар. Від його застебнутого на всі ґудзики жупана з відкинутими назад рукавами віяло свіжим степовим вітром.
- Бери стілець, Іване, сідай. Вибач, але я трохи ще полежу. Щось я зовсім непотрібний став...
- Лежи, батьку, почивай! Ти нам здоровим будеш у пригоді, тож трохи побережи себе.
- Хоч-не-хоч будеш берегтися! Той клятий німець, що його королевич прислав, по п'ятах за мною ходить... ну, то пусте. Ти з чим?
- З листом. Годину тому був посланець із листом від Собеського. Ти спав у той час, тож я його не пустив. Сидить чекає на відповідь. А лист... Ось він, - розшпиливши кілька ґудзиків жупана, полковник дістав з-за пазухи сувій цупкого паперу. На білому тлі темніла велика сургучева печатка. - Будеш сам читати?
- Читай. Тут світла мало, я не бачу.
Зискар зірвав печатку і почав читати написаний польською мовою текст:
"З найщирішими вітаннями і побажаннями міцного здоров'я славному гетьманові його королівської милості Війська Запорізького Петру Конашевичу-Сагайдачному.
Маю за необхідне довести до вашого відома, що представлений нами Сейм має наміри знестись у переговорах з представниками Османської Порти. З цією метою до табору султана у найближчий час вирушає делегація, на чолі якої разом зі мною буде виступати Станіслав Жоравинський. Маю надію, що ці переговори не стануть предметом суперечки між нами і козаками вашої милості. Зі свого боку, хочу вас запевнити у щирих намірах щодо наших славних союзників. Усі рішення будуть прийматися лише у разі нашої обопільної користі, а відстоювання запорізького козацтва є невід'ємною часткою інтересів Речі Посполитої..."
- Що вони мають на увазі під цим "відстоюванням запорізького козацтва"? - невдоволено кинув Сагайдачний.
- Відомо що, батьку! Ясновельможні пани мають на увазі те, що проявлять турботу до тих, чиїми руками виграли війну.
- Читай далі!
- Ага, ось! "...невід'ємною часткою інтересів Речі Посполитої. Пан гетьман має знати, що султан добивається видачі козацької старшини як головних винуватців війни, що вкрили себе ганьбою під час розбійницьких морських нападів.
Виходячи з цього, мушу повідомити, що деякі поступки Османській Порті повинно бути зроблено. Однак, підкреслюю, йтиметься щонайбільше про заборону запорожцям морських походів і нападів на Крим, що його хан є васалом Османа II.
Заздалегідь вдячний вам за розуміння і сприяння мирному процесові, який тепер набув першочергового значення. Для участі у переговорах прошу вислати представників козацтва, разом з якими ми й вирушимо добиватися у турків почесного миру. Щиро ваш Яків Собеський. Писано дня першого октовбрія року тисяча шістсот двадцять першого від Різдва Христового у Хотині, кріпості землі волоської".
- Що скажеш, Іване?
Зискар рвучко підвівся і забігав по шатру. Очі його палали.
- Пси! Не вір їм, батьку! Ой не вір! М'яко стелять, та твердо спатимеш! Ще й до переговорів не брались, а вже натякають, хто крайнім буде!
- Ну, ця пісня нам знайома. Хіба то перший раз на татар йти забороняють, чи чайки палять? Раніш їх не слухали, і
Сагайдачний уже не кидався на чолі війська в атаку і все рідше сідав на коня, проте залишалася ще велика кількість різноманітних питань з організації війська і спільних дій полків. Щоденно прибували посланці з листами від поляків, і Сагайдачний, тамуючи стогін, крокував із кутка в куток і диктував писареві відповідь. День за днем минав, а хвороба не відступала. Залишаючись наодинці, як це було зараз, гетьман безсило падав на похідне ліжко і нерухомо лежав, розглядаючи візерунок на тлі темного сукна намету. В такі хвилини йому хотілося лише одного - спокою...
Хтось, намагаючись не здіймати шуму, ступив до намету. Холодний вітер, як невгамовне дитинча, увірвався до шатра, миттю зазирнувши в усі закутки, зашелестів важкими листками паперу на невеличкому різьбленому столику, потрусив м'яким перським килимом на стіні і зник так само швидко, як і з'явився.
Сагайдачний повернув голову. Біля нього стояв, тримаючи руку поверх руків'я шаблі, Іван Зискар. Від його застебнутого на всі ґудзики жупана з відкинутими назад рукавами віяло свіжим степовим вітром.
- Бери стілець, Іване, сідай. Вибач, але я трохи ще полежу. Щось я зовсім непотрібний став...
- Лежи, батьку, почивай! Ти нам здоровим будеш у пригоді, тож трохи побережи себе.
- Хоч-не-хоч будеш берегтися! Той клятий німець, що його королевич прислав, по п'ятах за мною ходить... ну, то пусте. Ти з чим?
- З листом. Годину тому був посланець із листом від Собеського. Ти спав у той час, тож я його не пустив. Сидить чекає на відповідь. А лист... Ось він, - розшпиливши кілька ґудзиків жупана, полковник дістав з-за пазухи сувій цупкого паперу. На білому тлі темніла велика сургучева печатка. - Будеш сам читати?
- Читай. Тут світла мало, я не бачу.
Зискар зірвав печатку і почав читати написаний польською мовою текст:
"З найщирішими вітаннями і побажаннями міцного здоров'я славному гетьманові його королівської милості Війська Запорізького Петру Конашевичу-Сагайдачному.
Маю за необхідне довести до вашого відома, що представлений нами Сейм має наміри знестись у переговорах з представниками Османської Порти. З цією метою до табору султана у найближчий час вирушає делегація, на чолі якої разом зі мною буде виступати Станіслав Жоравинський. Маю надію, що ці переговори не стануть предметом суперечки між нами і козаками вашої милості. Зі свого боку, хочу вас запевнити у щирих намірах щодо наших славних союзників. Усі рішення будуть прийматися лише у разі нашої обопільної користі, а відстоювання запорізького козацтва є невід'ємною часткою інтересів Речі Посполитої..."
- Що вони мають на увазі під цим "відстоюванням запорізького козацтва"? - невдоволено кинув Сагайдачний.
- Відомо що, батьку! Ясновельможні пани мають на увазі те, що проявлять турботу до тих, чиїми руками виграли війну.
- Читай далі!
- Ага, ось! "...невід'ємною часткою інтересів Речі Посполитої. Пан гетьман має знати, що султан добивається видачі козацької старшини як головних винуватців війни, що вкрили себе ганьбою під час розбійницьких морських нападів.
Виходячи з цього, мушу повідомити, що деякі поступки Османській Порті повинно бути зроблено. Однак, підкреслюю, йтиметься щонайбільше про заборону запорожцям морських походів і нападів на Крим, що його хан є васалом Османа II.
Заздалегідь вдячний вам за розуміння і сприяння мирному процесові, який тепер набув першочергового значення. Для участі у переговорах прошу вислати представників козацтва, разом з якими ми й вирушимо добиватися у турків почесного миру. Щиро ваш Яків Собеський. Писано дня першого октовбрія року тисяча шістсот двадцять першого від Різдва Христового у Хотині, кріпості землі волоської".
- Що скажеш, Іване?
Зискар рвучко підвівся і забігав по шатру. Очі його палали.
- Пси! Не вір їм, батьку! Ой не вір! М'яко стелять, та твердо спатимеш! Ще й до переговорів не брались, а вже натякають, хто крайнім буде!
- Ну, ця пісня нам знайома. Хіба то перший раз на татар йти забороняють, чи чайки палять? Раніш їх не слухали, і
Вы читаете Хотин
×