Хотин

Бородавка простежив за поглядом Сагайдачного. Криво посміхнувся:
- Що, скучив за булавою?
Сагайдачний знизав плечима.
- Якщо й так, то що?
- Знаю, Петре! Ворогом лютим для мене став ти відтоді, коли її втратив. День і ніч думав, як би повернути. Тепер почув, що настала твоя година. Так?
- Я тут ні до чого. Тобі не вірять козаки.
- Козаки?! - загримів Бородавка й піднявся з постелі. - Скажи краще, що ляхи!
- Ляхи теж.
- Ото ж бо й воно!
- Ти маєш рацію, Яцьку, але не зовсім. Ляхів ніхто не питає їхньої думки.
- Це тобі у Варшаві на думку спало?
- Ні... Яцьку, винувать самого себе. Рада старшин вирішила тебе заарештувати. Будеш під вартою до часу, коли твою долю вирішить загальна Рада.
- Робіть, що хочете, - Бородавка махнув рукою. - Але знай, Петре, я намагався привести військо під Хотин, як і було домовлено. Тобі там, у ляхів, не потрібно було приймати рішень, тож тепер виглядаєш чистеньким. А знаєш, чому ляхи відмовилися зробити припаси й для нас? Не знаєш! А я знаю! Тому що вони плювати на нас хотіли. А ти їм руки цілуєш. Що ж, кожному своє...
- Ти відправив людей на смерть. Смерть безглузду й непотрібну.
- Так! Так, відправив! Але вони козаки, а зараз іде війна, чому ж ти дивуєшся? Думаєш, не картаю себе? Картаю!
Кілька хвилин тривала напружена мовчанка. Бородавка почав одягатися. Сагайдачний похитав головою:
- Що в тебе робиться у таборі, Яцьку? Тільки що я проїхав крізь нього і дістався мало не до твоєї постелі, а ніхто не додумався спитати мене, хто я. Полковники люті на тебе. Тільки ти у цьому винен, ти один... Кажеш, вони вояки? Так! Але ті жертви, що їх ми зазнали у Волощині, були марними. Ти думав, бути гетьманом - це лише безмежна влада? Думав, булава - дарунок провидіння? Що ж... Тепер ти скуштуєш справжній смак цієї влади. Ті, хто кричав за тебе півтора року тому, жадають твоєї крові. Картайся ліпше за це.
Бородавка закінчив одягатися. Глузливо поглянув в очі Сагайдачному.
- Чорт із вами, в'яжіть! Але пам'ятай, лядський вишкребку, ляхи тебе обдурять! Мене зі світу зживуть, а тоді й за тебе візьмуться!
Конашевич не витримав повного зневаги погляду й відвів очі.
- Побачимо, хто кого... А поки давай шаблю. До рішення Ради тебе вирішено взяти під варту.
Бородавка недбало простягнув цяцьковану золотом і самоцвітами шаблю.
- Тримай... Бачу, тебе поранено. Куди ж булаву візьмеш? - посмішка гетьмана нагадувала вовчий оскал.
Сагайдачний узяв простягнуту зброю й відповів спокійним, але, разом із тим, твердим голосом:
- Клейноди залишаються у ради старшин.
Через кілька хвилин у спорожнілому шатрі залишився лише Бородавка. Знадвору біля виходу стали двоє сотників Київського полку з шаблями наголо. Бородавка сів на постіль і обхопив голову руками.

Чутка про прибуття Сагайдачного й арешт гетьмана миттю пролетіла по недавно ще сплячому табору, перетворивши його на бджолиний рій. Усюди стояли купки козаків, котрі схвильовано обговорювали новини. Подекуди чулися крики прихильників Бородавки, збирались юрби, неспокійно реагуючи на арешт свого ватажка. Проте переважна більшість козацтва була задоволена приїздом Сагайдачного.
Хоча він був дещо жорстким у ставленні до козацької сіроми, і всі знали колишнього гетьмана як людину, що карала за найменші гріхи, козаки його любили й мали до нього довіру. Булава не раз потрапляла до рук Сагайдачного і потрапляла по праву. Він виявляв талант полководця і неабиякого державного діяча. Під керівництвом Петра Конашевича козаки громили турків у морських походах, розносили вщент татарські улуси в Криму, гуляли з великою славою і здобиччю у Московських землях. І завжди їх супроводжували успіхи, завжди вони перемагали, а ворог зазнавав жорстоких поразок. Велике значення мали також зусилля Сагайдачного у справі відновлення православної церкви, яка перебувала в Україні у жалюгідному стані після унії 1596 року. Козаки, глибока релігійність яких була найбільшою частиною їхньої політики, це