Кривава осінь у місті Лева

—  Розумію... гм... — Купюри перемістилися до нагрудної кишені білого халата. — А що, з Ольгою якісь проблеми?

—  Ні, з Ольгою ніяких особливих проблем. Просто нас дуже зацікавив її випадок.

—  Що ж, — Степан Федорович довго не вагався. — Я пам’ятаю її, так. Ясинська Ольга Микитівна... Дійсно, гм, випадок той ще. Маніакально-депресивний психоз, ускладнений проявами шизофренії. Ольгу Ясинську привіз сюди чоловік. Він був сильно схвильований, гм. воно й не дивно. Він сам лікар, знаєте. Хоча, звісно, і не психіатр, але. також пізнає клінічну картину. Ольга ганялася за ним із ножем, хотіла вбити. Типовий маніакальний синдром.

—  Ви це самі бачили? — встряг Борис. Пан Степан глянув на нього із здивованим незадоволенням.

—  Звісно ж, ні. Яким чином? Мене там, гм, не було. Та, як я вже зазначив, пан Ясинський — медик. Він иереиовів мені усі прояви, які спостерігав, а підстав не довіряти його словам я не маю. Стан пацієнтки промовляв сам за себе.

—  Що ще вам иереиовів цей ваш колега? — запитався Олег. Безкінечні гмикання психіатра почали діяти йому на нерви.

—  Він, гм, пояснив мені, що стало поштовхом до розвитку хвороби в його дружини. Вкрай сумна, гм, історія. Ольга Ясинська довгий час не могла завагітніти, а коли їй це нарешті вдалося, аналізи показали, що дитинча тяжко хворе. На, гм, генетичному рівні. У її, гм, віці таке часто трапляється. Довелося робити штучні пологи, на шостому місяці. Це стало настільки тяжким, гм-гм, стресом для жінки, що вона вбила собі в голову неймовірне.

—  Здогадуюся — що її дитина була здоровою, а чоловік примусив Ольгу перервати вагітність, бо завів собі коханку, — проказав Сокіл, відчувши, як шкірою раптом забігали мурашки, у роті відчувся присмак міді, а горло пересохло. Шостий місяць. Боже. Ось звідки все почалося.

—  О, то ви вже в курсі? Так, це стало її ідеєю-фікс. Чоловік сказав, що після пологів Ольга, гм, викрала свій плід. Витягла зі сміттєвого бака, гм. і куди вона поділа його потім, він не знав. Відтоді їй ставало, гм, дедалі гірше. Сюди її доставили у стадії загострення; постійні істерики з характерними емоційними реакціями, судоми, агресія до оточуючих, галюцинації. Вона пробула в нас повні чотири місяці. На контакт не йшла, проте загалом, її стан суттєво покращився і зрештою стабілізувався. Тоді ми її виписали.

Тишу, що запала після цього бадьорого твердження, розпоров лютий, сповнений болю крик. Він забринів у повітрі, як натягнута струна, поволі трансформуючись у стогін, а потім увірвався, і після секундної паузи пролунав зловісний регіт, схожий на ті звуки, що їх видають гієни. Олег, який і так щохвилини проганяв від себе дитячі спогади про божевільну тітку, сіпнувся. Боря зблід. Психіатр лишився незворушним.

—  Чим лікували хвору? — поцікавився Сокіл, знов опанувавши себе.

Лікар так здивувався цьому питанню, що аж рота роззявив.

—  Та нічим, — щиросердно визнав він. — Психотерапія тобто. Ніякої фармакології.

—  Розмовами, значить? — захопився Боря. — Майстри, що сказати.

—  Слухайте, юначе, — лікар почав злитися, — візьміть ваші моралі та занесіть їх до, гм, облради. Ви що, вважаєте, жи