скінчилося з вашим поверненням з Оксфорда. але, це, мабуть, лише збіг обставин. Може, перенесемо візит на завтра?
— Борю, сибаритствувати будемо потім, коли впіймаємо нашу вбивцю. Незабаром вже кінець...
— Та куди вона дінеться? Вже в усіх новинах пролунало, що Окозбирач на тому світі. Їй тепер взагалі боятись нічого. А от мені слід боятися виразки.
— Можеш перекусити в гастрономчику на іншому боці вулиці.
— Ну ви й садюга... Гаразд, зателефонуйте цій Ліді. Якщо вона вдома — з’їздимо. А потім відвезете мене додому і дасте грошей на хорошу вечерю.
Сокіл хмикнув і набрав номер. На тому кінці лінії за два гудки пролунав чоловічий голос;
— Слухаю.
Знизивши голос до басу, Олег відрекомендувався майором міліції Петренком і попросив до телефону Лідію. Хвилину слухав. І зрештою поклав трубку.
— Чорт забирай. Вона працює касиркою в супермаркеті в нічну зміну. І вже пішла на роботу.
— От бачите! — клацнув пальцями Лупибатько. — Сам Всевишній проти подовженого робочого дня! Не кажучи вже про мене, простого смертного... Так що до завтра, шефе. Я відкланююсь. — Він дійсно відкланявся і прожогом вискочив з офісу.
— Ледар, — пробурчав Олег.
— Нічого, зате в нього коефіцієнт корисної дії високий. Олеже, — Ніна підійшла до столу і вимогливо глянула на шефа, — а може, й нам час додому рушати? По дорозі розповіси, що цікавого ви дізналися сьогодні...
— Та з чого ти взяла, що я взагалі збираюся щось тобі розповідати? — насуплено поцікавився Сокіл, але підвівся. Як не крути, а Борис має рацію. Вже нічого він сьогодні не висидить. Усі потрібні йому установи припинили свою роботу згідно з чинним трудовим законодавством.
— Це все серце. — Ніна урочисто приклала руку до грудей, чим змінила напрямок Олегових думок. — Воно сказало мені, що ти не такий поганий, яким хочеш здаватися. Ти не дозволиш мені мучитися від гострого запалення цікавості. Ходімо додому, любий. Ранок вечора мудріший.
Глава 14
Ранок, втім, видався не мудрим, а цілком буденним. Рада трохи припізнилася, Ніна вкотре продивлялася бухгалтерські книги, безуспішно намагаючись знайти хоч якісь недоробки, а Боря, який, хоча й утік учора з агенції досить рано, позіхав так, ніби зовсім не спав, і слухав Сокола впіввуха. Від цього Олег нервувався, поки нарешті не витримав, нагримавши на підлеглого;
— Слухай, мене геть не обходить, де ти був, що аж такий сонний, але доки я тут керую, а ти маєш горе на мене працювати, увімкни, будь ласка, слух, бо в мене можуть з’явитися слушні думки щодо зменшення твоєї зарплати.
