Кривава осінь у місті Лева

—  Що це нам дасть?

—  Перевіряєш, Олеже? Питання дуже просте — ниточку це нам дасть, ось що. І то не напевне, та все ж... тоненьку, маленьку ниточку у вигляді припущення, ким ця тварюка працює.

—  А чому відразу працює? Що, як це хобі? Теслярство там, чи... ось, наприклад! — Сокіл крутнувся на місці, як дзиґа, і тицьнув пальцем у тумбу для оголошень, яка стояла на трамвайній зупинці, за квартал від Ніниного дому. На ній серед строкатої мозаїки афіш вирізнялася одна, незаймано-біла, з крупними червоними літерами, що сповіщали;

ТІЛЬКИ У ЛЬВОВІ! ПРОТЯГОМ МІСЯЦЯ!

Галерея мистецького об’єднання «Дзиґа» презентує;

Виставка робіт видатного італійського майстра Даріо Бави (різьба по дереву)

Виставка працює щодня, крім понеділка, з 15 до 21 години.

Вхід вільний

У правому верхньому кутку афіші було зображення дерев’яної скульптури — якогось великого птаха з розкинутими крилами. Світло ліхтаря, що блимав над тумбою, вигравало на ньому крихітними жовтими плямками. У нижньому лівому кутку афіші, під словами «Вхід вільний», красувався знімок когось худого, смаглявого і патлатого. Розгонистий підпис з купою кучериків під фото свідчив, що це був сам маестро. Він мав великі карі очі, немов з ікони, і лице аскета, але усміхався так широко, ніби був ченцем, що вперше в житті хильнув конопляної горілки, — Ніна давно зауважила, що так шкіритися вміють лише іноземці. І щиро позаздрила цьому невідомому їй Даріо.

—  Чому б цьому моторошному дядькові не бути тим самим убивцею? — запитався Сокіл. — Основна професія — різьбяр, а хобі — шматувати жінок. Принаймні, ріжучого інструменту в нього має бути вдосталь. А подивишся на фото, так і остаточно повіриш, що цей товариш полюбляє на дозвіллі пустити кров.

—  Ну, як ми знаємо, зовнішність часто буває оманливою, — мовила Ніна, багатозначно затримавши на Олегові погляд, — а взагалі-то... дійсно, чом би й ні? Інколи в житті бувають просто дивовижні збіги. Можливо, це якраз і є той самий маніяк.

—  Ти що, серйозно? Та облиш — я ж пожартував!

—  А я ні. Будь-яке припущення має право на життя.

—  Ти, виявляється, справжня гуманістка — завжди бачиш в людині найкраще, — з веселим подивом зауважив Сокіл.

—  Аж ніяк, — заперечила Ніна, не підтримавши цього жартівливого тону. — Особистостей, які бачать людство наскрізь і при цьому примудряються його любити, на цій Землі одиниці, і я до них не належу. Хоча досить добре відчуваю людей.

—  Ну то клас! Можемо завтра навідатись на цю виставку, до пана Бави. Ти на нього тілько раз глянеш — і все проясниться.