чарівним ліжником — бо під таким можуть снитися лише прекрасні сни, — а тоді можна переходити й до особистої гігієни.
Щаслива Ніна заснула за півмиті до того, як її голова торкнулася подушки.
Але її сон не був таким уже солодким.
Глава 7
Ніч минула тривожно — Ніна кілька разів прокидалася, налякана невідомо чим. Їй щось снилося, але вона ніяк не могла згадати, що саме; пам’ятала лише, що в головного героя її бентежного сну було лице пріснопам’ятного синьйора Даріо. Не те щоб Ніна насправді вірила в його причетність до цих жахливих злочинів, однак звільняти італійця від своїх підозр також не квапилася.
Вчергове Ніна прокинулась від дотику до щоки; розплющила очі й побачила Олега, що сидів на краєчку її ліжка, вбраний лише у спортивні штани та білу майку, яка прикривала його вражаючий торс не більше, аніж прапор, залишений альпіністами на вершині гори, прикриває цю саму гору. Ніна сфокусувала на цьому, безумовно, вартому уваги видовищі розсіяний погляд і, позіхнувши, поцікавилася;
— Що, час вставати?
— Ні. У тебе ще в запасі година сну, як мінімум, — пошепки відповів Сокіл.
— Тоді чому ти тут?
— Ти спала неспокійно.
— Наскільки неспокійно?
— Ну... скрикувала.
— Справді? — Ніна сіла в ліжку. — Вибач, я не хотіла. Тобто не думала...
— Та нічого. Що тобі снилося?
— Не «що», а «хто». Даріо Бава.
Олег картинно насупив густі брови.
—
— Не варто. — Ніна простягнула руку і торкнулася його плеча. Ще тепла від сну шкіра, така приємна на дотик... — Він снився у вкрай невигідному ракурсі. Невротичні митці мене не цікавлять, навіть якщо нагло лізуть у мою підсвідомість.
— Радий це чути. Ніно, — Олег зам’явся, підбираючи потрібні слова, — якщо ти втомилася, то можеш сьогодні лишитися вдома.
— Іще чого! — Ніна від обурення аж підскочила на місці, як горобець на паркані. — Від чого це мені втомлюватися? І що
