потьмяніли; до купи бронзових кілечок кріпилося штук двадцять ланцюжків, на них висіли замшевий гаманець, чохол для письмового приладдя, чорнильниця, оберіг від чоловічого свавілля, золоті й кістяні прикраси, і серед усього цього мотлоху - маленька цяцька, об яку одразу ж зачепився мій погляд.
Прокляття, чи вони мені ввижаються всюди, ці камені?!
Я спробував визначити, якого ця пані ступеня, - і не визначив. Можливо, той другий оберіг для цього й слугував - захистом від чужої цікавості.
- …Як ся має ваша сова?
Я мимоволі здригнувся. Біля мого столика стояв сам пан голова; щоки його перейняли колір випитого червоного вина, а випив він, очевидно, чимало. Мені здалося, що навіть сова на його плечі коситься на хазяїна з несхваленням.
- Прекрасно, - озвався я коротко.
- Ви не будете проти, шляхетний пане зі Таборе?..
І, не дожидаючись моєї відповіді, опустився на крісло поряд зі мною.
- Бачу, ви не поспішаєте відбути додому, напевно, наше квапливе міське життя подобається вам?
- Я давно не був у місті, - сказав я, дивлячись, як пані в чорній сукні перетинає залу. З нею вітались, але прохолодно; очевидно, вона не була тут чужинкою, та й до числа завсідників не належала.
Голова правління, не дивлячись, упіймав келех, що злетів йому в долоню з підноса хлопця-прислужника. Примружився, дивлячись на мене крізь вино, що червоніло в кришталі:
- Ви вже оцінили всі клопоти, які приносить наш виграш? Юрми відвідувачів…
- Так, - сказав я.
- Моя вам рада, - голова відпив із келеха. - Не слухайте нікого, не давайте спровокувати себе, не будіть у собі хибне почуття справедливості. Кореневе замовляння Кари існує не для того, щоб когось карати… А для володіння ним. Володіння - і все. Відірвіть голову вашому глиняному боввану, але лише в останній день обумовленого терміну. Щоб не пропустити ні дня. А кого ви при цьому покараєте - зовсім однаково, запевняю вас, Хорте, - і він відпив знову.
- Справді? - спитав я недовірливо. - А я чув…
- Члени правління клубу, - продовжував голова, не слухаючи мене, - не мають права брати участі в розіграші. Проте, - він зробив хитре обличчя. Нахилився до мого вуха, так що сова на його плечі незадоволено затопталась. - Ейфоричне відчуття, пане зі Таборе. П’янить сильніше за вино… До речі, пробачте за нескромне питання. Яка природа вашої хвороби, тієї самої, що не дозволяє вам пити спиртне? Я можу порекомендувати першокласного лікаря…
- Спасибі, - сказав я поспішно й, можливо, не зовсім чемно. - Спасибі, я… поки що не потребую.
- Як хочете, - голова трохи образився. - До речі… вам не здається, що жінка в магії так само доречна, як миша в бочці меду?
