ним на коліна, а він вибирає жертву — вбиває
одну Людину.
«О! — сказав сам собі Мауглі,— тепер я ро-
зумію, чому Шер-Хан попрохав, щоб я подиви-
вся на нього. Та з цього нічого не вийшло — не
витримав мого погляду, ну а я, звісно, не став
перед ним на коліна, адже я належу до Вільно-
го Народу».
— Гм-м! — глухо муркнула Багіра.— А тигр
знає свою ніч?
— Ні, не знає, поки вечірня зоря не вийде з
нічного туману. Іноді ця ніч буває влітку, в суху
погоду, а іноді взимку, коли йдуть дощі. Коли б
не злочин Першого з Тигрів, ніхто із нас не знав
94
би Страху.
Олені зітхнули сумовито, а Багіра підступно
всміхнулася.
— А люди знають цю... казку? — спитала
вона.
— Ніхто її не знає, окрім тигрів і нас, слонів,
дітей Тха. А тепер і ви, ті, що на берегах, почу-
ли її, і більше мені нічого сказати.
І Хатхі занурив хобот у воду на знак того, що
не бажає більше говорити.
— Але ж чому, чому,— запитав Мауглі,
