— Я навчив тебе Закону — і слово за мною,—
сказав він.— І хоча я тепер не бачу навіть
скель перед собою, зате бачу далеко все інше.
Жабеня, іди своєю власною дорогою, живи там,
де живе твоя кров, твоя Зграя і твій Народ. Але
коли тобі будуть потрібні лапа, кіготь, зуб, око
або слово, що хутко переноситься вночі,— па-
м'ятай, Повелителю Джунглів,— усе тут твоє.
Гукни нас — і ми з'явимося.
— О брати мої! — Мауглі не міг говорити —
ридання здавили горло.— Я не знаю, що зі
мною. Я не хочу йти, та мене наче тягне хтось
за ноги. Як я піду від цих ночей?
— Дивись сам, Маленький Брате. Коли мед
з'їдено, ми залишаємо порожній вулик,— мовив
Балу.
— Знявши шкіру, вдруге в неї вже не влізеш.
Такий Закон,— сказав Каа.
— Слухай, моє дитя,— ласкаво мовив Балу.—
Ніхто не затримуватиме тебе тут — ні словом, ні
ділом. Зважуй сам! Хто сміє заперечувати
Повелителю Джунглів? Я бачив, як ти грався он
там біленькими камінцями, коли ще був Жа-
бенятком. І Багіра, яка віддала за тебе молодо-
