полювання.
Він уже збирався стрибнути вниз, аж тут при-
земкувата тінь із кошлатим хвостом лягла на
поріг і проскиглила:
— Вдалого тобі полювання, о Глава Вовків!
Міцних білих зубів твоїм благородним дітям! І
нехай вони ніколи не забувають, що в світі є го-
лодні!
Це був шакал, Лизоблюд Табакі. Вовки в Індії
зневажають Табакі бо він нишпорить скрізь, сіє
1
чвари, розносить плітки і не гидує недогри-
зками з сільських смітників.
Проте вони бояться Табакі, бо він часто хворіє
на сказ і тоді бігає хащами і кусає всіх, хто ті-
льки втрапить йому на очі. Навіть тігр тікає од
Табакі, адже нічого страшнішого за сказ немає
для дикого звіра.
— Ну що ж, увійди і подивися сам,— сухо за-
уважив Батько Вовк.— Та тільки їжі тут нема.
Для вовка — напевне,— сказав Табакі,— а
для такого нікчеми як я, і обгризена кістка —
ціле багатство. Хе-хе, нам, шакалам, не ви-
падає коверзувати.
Він прокрався вглиб печери, знайшов оленячу
кістку і вдоволене заходився коло неї.
