нятися за ним по всіх усюдах, а нам і нашим ді-
тям доведеться тікати світ за очі? Красненько
дякуємо!
— То чи не передати йому вашу дяку? —
вкрадливо припав до землі Табакі.
— Геть звідси! — огризнувся Батько Вовк.—
Геть! Іди до свого повелителя. Досить каламу-
тити воду.
— Та йду вже,— спокійно відповів Табакі.— А
Шер-Хана ви й самі скоро почуєте в заростях. І
даремно я ніс сюди цю новину.
Батько Вовк нашорошив вуха: знизу з доли-
ни, від річки, донеслося сухе зле рикання — то
Шер-Хан скаржився на свою долю — він знову
нічого не вполював.
— Дурень! — плюнув Батько Вовк.— Нароби-
ти стільки галасу! Чи він переплутав наших
оленів із жирними буйволами з Вайнгангі?
— Тс-с! Він полює зараз не на буйвола і не на
оленя,— зауважила Вовчиця.— Він вистежує
Людину.
Глухе притамоване ревіння, здавалося, лу-
нало вже зусібіч. Лісоруби й цигани, які ночу-
3
ють просто неба, зачувши його, з переляку бі-
жать просто в лапи тигру.
