нусь буйволом, котрого я убив, я не стоятиму
6
тут, уткнувшись носом у ваше собаче лігво!
Мені це належить по праву! Це вам кажу я,
Шер-Хан!
Печеру наповнило могутнє ревіння тигра.
Мати Вовчиця струснула з себе вовченят,
стрибнула вперед, гнівно зблиснувши зеленими
очима.
— А я, Ракша (Демон), тобі кажу: людський
малюк — мій і залишиться зі мною! Його ніхто
не вб'є. Він житиме і полюватиме разом зі
Зграєю! Тож бережися, жабоїде, прийде і твій
час! Він ще тобі пригадає! А тепер тікай геть, а
то зашкутильгаєш на всі чотири лапи. Чуєш,
смалене опудало!
У Батька Вовка подих перехопило від подиву.
Він уже майже забув, як колись у відкритому
бою відвоював Матір Вовчицю в п'ятьох вовків.
Вона бігала разом зі Зграєю, і недаремно її
називали Демоницею. Шер-Хан не злякався
Батька Вовка, але з Матір'ю Вовчицею він не
хотів мати справу, бо добре знав: перевага на її
боці і вона битиметься не на життя, а на смерть.
Отож він позадкував.
— Зі своєї буди собака ладен усіх обгавкати!
