рий ведмідь. Він навчав вовченят Законові Джу-
нглів, отож його одного з-поміж інших звірів
допускали на Раду Зграї.
— Ви кажете, це дитя Людини? Ну то й що?
Кому від того шкода? Що тут довго роз-
балакувати? Приймемо його у Зграю, та й квит.
Я сам вчитиму його.
— Отже, Балу, вчитель наших вовченят, уже
сказав своє слово,— мовив Акела.— А хто ще,
крім Балу?
Темна тінь лягла посеред кола. Це була Багі-
ра, чорна як ніч пантера. Ніхто у Джунглях не
наважився б стати їй на дорозі. Вона була хи-
тра, як Табакі, відважна, як дикий буйвол,
непоборна, як поранений слон. Зате голос мала
солодший за мед, а шерсть була м'якша за пух.
— О Акело, і ти, Вільний Народе,— замуркоті-
ла вона,— на такому поважному збіговиську я
не маю ніяких прав. Але Закон Джунглів свід-
чить: якщо почнеться суперечка за Людське
Дитинча, то життя його можна викупити. Адже
так?
— Так, так! — загукали завжди голодні молоді
вовки.— Можна взяти викуп. Такий Закон.
— То мені продовжувати? — вкрадливо запи-
