тала Багіра.
— Говори! Ми слухаємо!
10
— Соромно вбивати це безволосе слабке
створіння. Нехай підросте. Воно стане пречу-
довою забавкою для вас. Балу замовив за нього
слово. А я до цього слова дещо додам: жирно-
го, щойно забитого буйвола. Він лежить
неподалік. Тож приймімо Людське Дитинча у
Зграю!
Зчинився галас.
— Приймімо його! Нехай бігає зі Зграєю! Все
одно він не виживе у зимові дощі. Або ж його
спалить сонце. Де твій буйвол? Ходімо, Багіро!
А Мауглі спокійнісінько грався камінцями,
поки вовки оглядали його. Нарешті всі побігли
до забитого буйвола, і лишилися лише Акела,
Багіра, Балу та вовча родина Жабенятка
Мауглі. У темряві чулося глухе ревіння — то
Шер-Хан злостився, що знову піймав облизня.
— Реви, реви дужче! — посміхнулася собі у
вуса Багіра.— Прийде час, і цей пуцьвірінок
змусить тебе ще й не так заревти.
— Ні, ми таки правильно вчинили! — сказав
Акела.— Люди і їхні діти дуже кмітливі. Колись
