— Гайда сюди, Маленький Брате!
Спочаткухлоп'ячіплялосязасуччя
незграбно, як звірятко-лінивець, та скоро при-
звичаїлося стрибати з гілки на гілку, мов сірі
мавпи. На Скелі Ради, де збиралася Зграя, у
малого теж було своє місце. Невдовзі він помі-
тив, що жоден вовк не може витримати його
пронизливого погляду, тож він, забавляючись,
починав пильно дивитися на вовків. Частенько
він витягав своїм друзям болючі шпичаки і ко-
лючки з лап, а ночами покрадьки спускався в
долину і з цікавістю спостерігав за людьми на
полях. Але довір'я до них не відчував. Багіра
12
показала йому хитрий пристрій, так ретельно
замаскований у хащах, що Мауглі ледве не по-
трапив туди, і пояснила, що це пастка. А
найбільше він полюбляв прокрадатися з Багі-
рою в темну прохолодну лісову хащу і дрімати
там до вечора, а вночі спостерігати за полюван-
ням Багіри. Вона вчила його ловити дичину.
Коли хлопчик підріс, Багіра пояснила йому: до
домашньої худоби йому зась, бо за нього запла-
тили Зграї викуп, убивши буйвола.
— Усі Джунглі твої,— казала Багіра.— Ти мо-
