боку вовчиці.) — Ой! Він смокче разом з усіма!
Ну, дивина!
— Я чув, що таке траплялося й раніше, тільки
5
не в нашій Зграї,— сказав Батько Вовк.— Він
зовсім безволосий, і я міг би убити його однією
лапою. Поглянь, він дивиться і не боїться!
Місячне світло у розколині печери затулила
велика квадратна голова. Очі Батька Вовка гні-
вно зблиснули.
— Шер-Хан робить нам велику честь! Що тре-
ба Шер-Хану?
— Мою здобич! Людський малюк увійшов
сюди. Його батьки втекли. Віддайте його мені!
Шер-Ханові дошкуляли опечені лапи, і він був
дуже сердитий. Але вовк добре знав, що вхід у
печеру завузький для тигра. Той і справді
стояв, не в змозі поворухнути ні плечем, ні ла-
пою, хоч як йому кортіло зчинити бійку.
— Вовки — вільний народ,— випростався
Батько Вовк,— Вони слухаються тільки Ватажка
Зграї, а не якогось там смугастого людоїда. Лю-
дське Дитинча — наше. Захочемо, то вб'ємо
його й самі.
— «Захочемо, захочемо»! Яке мені діло? Кля-
