Батько Вовк.— І Табакі з ним.
— Хтось крадеться сюди,— ворухнула вухом
Мати Вовчиця.— Приготуйся.
Кущі зашелестіли, і Батько Вовк присів на
4
задні лапи, готовий стрибнути на здобич. Але —
дивовижа! — зусиллям волі зупинив себе.
— Людина! — вишкірив зуби вовк.— Людське
Дитинча! Поглянь!
Просто перед ним, тримаючись за гілку, стояв
голісінький смаглявий малюк, що ледве зіп'явся
на ніжки,— м'якенька, пухкенька жива істота.
Де воно взялося тут серед ночі? Дитина подиви-
лася в очі Батькові Вовку і... засміялася!
— Це Людське Дитинча? — спитала Мати
Вовчиця.— Я їх ніколи не бачила. Ану, неси
його сюди.
Вовкові звично було носити своїх вовченят,
він міг узяти в зуби яйце, не роздавивши його.
Своїми гострими зубами він ухопив дитину і
обережно поклав між вовченятами. На шкірі
хлопчика не лишилося навіть подряпини.
— Який маленький! Зовсім голий... А сміливе
яке! — ласкаво промовила Мати Вовчиця. (Ди-
тина завовтузилася, притискаючись до теплого
