Мільйонери з порожніми кишенями

Філіпа, повільно присунула стільці й запросила гостей сісти. На екрані крупним планом показався диктор — усміхнений білявий молодик у смокінгу.^[16] — Любі глядачі, близькі й далекі,— почав він, — ми зібрали перед вами семеро фіналістів нашого великого конкурсу «Вдвоє більше або нічого!». Сьогодні останній тур. Як бачите, всі вони — в окремих, засклених спереду кабінах. Вони не можуть спілкуватися один з одним і не чують жодного звука зовні. Але зі мною кожен із них з'єднаний осібним мікрофоном, і я чую кожного через репродуктор. На екрані знову показалася сцена, сім вузьких, яскраво освітлених кабін з сімома конкурентами, що терпеливо очікували шквального вогню запитань. Шарлюн з приятелями нашвидку їх роздивилися: скраю сидів черевань, далі високий чолов'яга, худий, як тріска, далі Філіп, тоді голомизько, огрядний здоровило, бородань і врешті мосьє в чималих окулярах з високим чолом ученого в розкішному ореолі скуйовдженого, нечесаного волосся. — Що може виграти Філіп? — спитала тихенько Сандрін. — Не знаю, — відказала Міке. — Може, навіть цілий мільйон, коли вийде переможцем. Шарлюн аж стенувся. — Це неможливо! Перемогти всіх оцих дорослих чоловіків у нього нема ані найменшої надії. — А може, й є: він уже пройшов усі попередні тури. Ось побачимо. — Ну й потайний же він хлопець! — пробурмотів Фріске. — От бачиш, Шарлюнцю, першість у школі Порт-Біу все ж таки що-небудь важить! — Тихо! — цитьнула Міке. Диктор повів далі: — Ми поставимо перед фіналістами десять дедалі складніших запитань, щоб визначити переможця. А він матиме змогу або закінчити на цьому гру, діставши обіцяний виграш, або, коли схоче, продовжити її, подвоюючи виграш аж до мільйона. — Мільйон! — здушено вигукнув Смішко. — От якби Філіп виграв! — То мільйон опиниться в його кишені, а не в нашій, — злостиво прошепотів Шарлюн. — Гадаю, що ні,— сказала Міке. — Адже Філіп — лицар Спільного Скарбу, а це щось для нього та важить. — Увага! Ви готові? — спитав диктор в учасників конкурсу. — Нагадую — ми починаємо з двох тисяч франків! Почали! Запитання до номера першого! Черевань завмер у бойовій поставі, нашорошивши вуха й прикипівши очима до молодика в смокінгу, який нараз прибрав загадкового вигляду сфінкса. — Він, здається, подвоїв своє черево, — пирснула Сандрін. — Ще трохи, і кабіна вибухне. — Скажіть мені, будь ласка, — виголосив сфінкс, — скільки крові за добу перепомповує здорове людське серце? Маєте дві хвилини. Перед глядачами крупним планом з'явився великий годинник з секундною стрілкою, що оббігала циферблат, а тоді — черевань, який надимав щоки, напружено міркуючи у своїй скляній комірчині. З глядачевої зали долинав глухий гомін, чулися жарти, свистки й вигуки. Черевань одкрив рота. Голос його, неприродно писклявий, пронизливо залящав у гучномовці. — Е… е… сім чи вісім літрів! — видушив він. — Номер один вибуває! — гукнув молодик у смокінгу. — Одним менше! — тріумфував Рудик. — Заберіть череваня! — гукнув Смішко. — Номер другий! — оголосив диктор. Він перевів стрілку хронометра на нуль і спитав те саме в худого, мов тріска, чолов'яги, який, бачилось, ще дужче зіщулився. Хронометр показав сто секунд, а він мовчав. — Скажіть яку завгодно цифру! — посміхнувся сфінкс серед загального сміху. — Сто літрів! — Вибуваєте! — Двома менше! — скрикнув Шарлюн — він аж тремтів, спостерігаючи цей незвичайний поєдинок. Настала Філіпова черга. Шестеро лицарів затамували дух і мало не ткнулися носами в екран. Сфінкс ласкаво звернувся до наймолодшого фіналіста конкурсу й поставив йому те саме запитання. Хронометр зацокотів знову. — Близько десяти тисяч літрів! — вигукнув упевнено Філіп. — Стільки ж уміщає цистерна ваговоза. — Він з глузду спав! — простогнав уражений Фріске. — Браво, юначе! — гукнув сфінкс. — Ви лишаєтесь на другий тур. Злива оплесків прокотилася залою. — Десять тисяч літрів! — проказав Рудик, повертаючись до Шарлюна. — Ти це знав? — То все бридня! Хіба ж у моєму тілі вміститься десять тисяч літрів крові? — Йолоп! — промовила Сандрін. — Йдеться про кількість крові, що її перепомповує серце. І то за цілу добу! — Ану замовкніть, зараз відповідатиме здоровило. — Оцей може влучити, — шепнув Смішко. — Він на взір тупак, але не варто покладатися на перше враження. Здоровило за тридцять секунд дав точну відповідь: десять тисяч п'ятсот двадцять літрів. У залі засміялися. Голомизько відповів зразу, як і Філіп. Бородань схибив і, ясна річ, вибув. — Шкода, — промовив Рудик. — Він мені подобається. Учений відповідав по-вченому, почавши з купи технічних подробиць. По ста двох секундах диктор нагадав: — Швидше відповідайте! Наведіть остаточну цифру. Лекцію скінчите іншим разом. Учений назвав правильну цифру на сто двадцятій секунді. Його вітали оплесками. Він лишився четвертим конкурентом. Сфінкс повернувсь до Філіпа: — Ви згодні подвоїти? — Так, — відповів Філіп. — Ще б пак, — недобре всміхнувся Шарлюн. — З двома тисячами недалеко поїдеш. — Друге запитання! — виголосив сфінкс. — Тепер трохи математики. Яке найбільше число, що його можна виразити трьома цифрами. Тінь розгубленості промайнула в Філіпових очах, відтак він опанував себе. — Дев'ятсот дев'яносто дев'ять! — підказав йому Смішко. — Це не так легко, — промовив Шарлюн. — Таке нікчемне запитання — не що інше, як пастка. Стрілка хронометра оббігла циферблат. Філіп одкрив нарешті рота: — Це цифра дев'ять, піднесена до дев'ятого степеня, що його так само піднесено до дев'ятого степеня. — Браво! — вигукнув сфінкс. — Ви виграли чотири тисячі франків. Зала несамовито плескала в долоні. — Для мене це китайська грамота, — признався Шарлюн. — Але нема чого казати — Філіп має в голові трохи лою. — Дивіться на здоровила! — прошепотіла Сандрін. Здоровило притьмом відповів, не змигнувши й оком. Голомизько ж