вочевидь був лютий ворог математики. Він одкрив широкого рота, довго мовчав, а тоді ледь видушив: «Дев'ятсот дев'яносто дев'ять». Його духом виряджено з кабіни. — Вже четвертий! — гукнув Смішко, мало не падаючи із стільця. Вчений заходився просторікувати так само, як і перше. — Ви ходите навколо відповіді околясом, — глузливо промовив сфінкс. — А стрілка тим часом обертається. Нагадую — лишилося двадцять секунд. Учений з розчарованою міною сказав точну алгебраїчну формулу й забився в куток кабіни. — У Філіпа лишилось тільки двоє суперників, — сказала Міке, ледве переводячи дух. — Ще одне невелике зусилля — і він звалить вченого та здоровила. — Тримайся, Філіпе! — прошепотіли приятелі. — Третє запитання! — мовив диктор до Філіпа. — Ви подвоюєте, юначе? Філіп кивнув головою. — Чудово! Ну ж бо, скажіть мені результат математичної дії отаких цифр. І він зразу написав на чорній, оберненій до глядачів таблиці, три дев'ятки на такий манір: [[9]9]9. — Це неможливо! — гукнув Філіп, приголомшений. — Ми пропали, — пробелькотіла Сандрін. — Це таки пастка! — кинув Шарлюн. Сфінкс жестом угамував гомін у залі й повернувся до Філіпа. — Ваша правда! — об'явив він. — Але скажіть, чому саме неможливо? Філіп тепер щиро сміявся в своїй кабіні. — Дуже просто, — відповів він. — Ця дія дала б триста сімдесят мільйонів цифр. Ціле життя довелось би їх писати або проказувати… Злива «браво!» вітала цю відповідь. — Ви виграли вісім тисяч франків, — промовив сфінкс. — Ну, далі! Здоровило й цього разу не схибив, але загаявся з відповіддю на півтори хвилини. Здавалось, він розгубився і вже не був такий певний себе, його теж привітали оплесками. Настала черга базіки-вченого. Він, бачилося, й трохи не збентежився і враз відважно почав: — 387. 420. 489. 872. 518. 229. 341. 117. 765. 675. 688. 981… За дві хвилини пролунав гонг, — і вчений вибув з гри. Глядачі реготали. — Ви добре почали, — безжально мовив сфінкс. — Але, зважаючи на ваш вік, не встигнете скінчити до самої смерті. Тож раджу вам міркувати проворніше. — Заберіть ученого! — гукнув Смішко. — Ну, далі! — пробурчав Шарлюн, кинувши лютим оком на здоровила. — Ви згодні подвоїти ставку? — спитав сфінкс у Філіпа. — Згоден! — Тепер трохи історії… Лицарі, тісно притулившись одне до одного перед телевізором, нічого не бачили й не чули довкола. Душею вони були вкупі з Філіпом, шанси котрого зростали від запитання до запитання, кожне з яких могло проте вибити його з сідла. Хвилин із десять Філіп мужньо відбивав підступні атаки усміхненого сфінкса. Він не схибив жодного разу. Здоровило теж тримався, але згубив уже свою незворушність, і його грубе, плескате обличчя залисніло потом, Філіп був нервовіший, імпульсивніший, кожне запитання било його ніби електричним струмом. На щастя, незабаром він з полегкістю осміхнувся, і лицарям одлягло від серця. — Виграли двісті п'ятдесят шість тисяч франків! — оголосив сфінкс після восьмого запитання. — Згодні подвоїти? — Подвоюй! — заволали лицарі, тупаючи ногами. — Подвоюю! — відповів Філіп, начебто їх почувши. Сфінкс знав, з ким мав до діла. За два роки цієї гри він допевнився — десь на двадцятій хвилині в суперників щоразу з надмірної напруги макітриться голова, і найбезглуздіші запитання заганяють їх у глухий кут. І він спитав: — Де сіють клобук, у горах чи на долинах, на піску чи на грунті? Філіпові очі широко розкрилися. Якусь мить здавалось — земля захиталася йому під ногами. Хронометр одцокав п'ятдесят, сто секунд. Глядачам у кав'ярні Вьє забило дух. — Клобук, — прошепотіла Сандрін. — У кожному разі, він у нас не росте… Аж ось Філіпове лице проясніло: йому сяйнула думка. — Клобук — не рослина! — мовив він обурено. — Це чернечий одяг з каптуром.[17] — Виграли п'ятсот дванадцять тисяч франків! — гукнув сфінкс. — Ще один тур, і мільйон — ваш. Розляглися шалені оплески. — П'ятсот дванадцять тисяч франків! — повторив Шарлюн. — Це майже стільки, скільки нам треба, а решту можемо навіть настарцювати! Могікани врятовані! — Ще ні! — зітхнув Рудик. — Якби Філіп не подвоїв в наступному турі… — Далі! — гукнув сфінкс. Він підійшов до кабіни, де сидів геть упрілий здоровило. — Скажіть нам, любий мосьє, де сіють клобук? — спитав він якнайлюб'язніше. — На долинах чи в горах? На піску чи на грунті? Здоровило й гадки про те не мав. Цей таємничий клобук якось випав з його енциклопедичних розвідок. І він навмання мовив: — І на грунті, й на піску, з березня по вересень. — Вибуваєте! — невмолимо гукнув сфінкс. — Заберіть здоровила! — закричали хором шестеро лицарів. — Чи ви нарешті замовкнете? — гукнув мосьє Вьє, заглядаючи в двері. Філіп у своїй скляній кабіні на порожній сцені здавався дуже самотнім і ще тендітнішим, як завше. Сфінкс повернувся до зали: — Отже, перед вами — лідер нашого великого конкурсу «Вдвоє більше або нічого!». Він зараз може вибути з гри з п'ятистами дванадцятьма тисячами франків, що їх уже виграв. Може він іще раз — востаннє — подвоїти, але ризикує все втратити. Проте як відповість правильно — виграє мільйон двадцять чотири тисячі франків. Прошу вас — пильнуйте зараз тиші й не ворушіться — я поставлю останнє запитання. Філіп не чує вас, але добре бачить. Хай ніщо не заважає йому обдумати свій рішенець.
У залі запанувала мертва тиша. Сфінкс, карбуючи кроки, підійшов до кабіни. — Розважте гарненько, Філіпе! — мовив він уже не весело, а сухо. — Вам вільно зараз вибути з гри з вашим виграшем — це справжнє багатство для хлопця вашого віку. Хай не спокушає вас мільйон, що маячить оце перед вами. Неправильна відповідь — і ви втрачаєте все. Останнє, десяте, запитання може збавити весь ваш здобуток. — Хай він не подвоює! — простогнав Фріске, ламаючи руки. — Він же все втратить! — П'ятсот дванадцять тисяч
