— Нема чого свої знання показувати, — перебив мене Корнелій. — Треба мчати до бабусі й рятувати Бориса. Цей Капітон утричі гірший за будь-якого вовка!
Я вже встиг одягнутись, і ми з Корнелієм вистрибнули у вікно, щоб не полохати батьків.
— Треба будь-що обігнати діда, — мовив Корнелій. — На трамваї — не встигнемо, на таксі — грошей нема, доведеться летіти...
— Як! То ти й літати вмієш?!
— Зрозуміло, вмію.
Дивуватися було ніколи, тож я хутко прошепотів свою пісеньку і стрімко злетів у небо. Розплющивши очі, я побачив Корнелія, котрий летів ліворуч від мене.
— Ну, тепер натискай на газ! — кинув він і помчав уперед.
Я ледве наздогнав його — і далі ми полетіли поруч.
— Корнюсю, — спитав я трохи згодом, — а звідки ти знаєш Капітона?
— Довга історія, — відмахнувся кіт.
— А ти коротенько, поки летимо...
— Ну, добре вже, — погодився Корнелій, — розповім... Власне, я його знаю особисто не так і давно — його знали чудово мій прадід і дід. Коли мій дідусь був іще кошеням, Капітон був хлопчиськом, таким, як ти. Але, на відміну від тебе й твоїх друзів, він був запеклим ворогом нашого роду. Чому, за що й навіщо — ніхто не знав і не відав, та він завжди жбурляв у наших родичів камінням, штурхав їх ногами, тягав за хвости. Чого тільки ми не натерпілись від цього клятого хлопчиська!
Од болісних згадок у Корнелія настовбурчилася шерсть, і він примовк.
— А далі? — нетерпляче спитав я.
— А далі він постаршав, — продовжив зрештою Корнелій, — і став утричі лютішим. Втім, це можна зрозуміти: адже він ніколи не був справжньою дитиною і саме через це лютішав з кожним днем. Згодом він почав вигадувати порошок, за допомогою якого хотів відбирати сни у дітей.
— Нащо? — не зрозумів я.
— Щоб хоч трохи відчути себе дитиною, — відказав кіт. — Так-от, він таки винайшов цей порошок і став іще запеклішим нашим ворогом, бо виготовляє його дід із нашої шерсті. Він ловить нас, обстригав, а нас перетворює на алебастрові скарбнички — на такі, яку ти бачив у Бориса. Він примушує їх слідкувати за дітьми.
— А чого він так ненавидить саме тебе?
— Бо я присягнувся своєму татові помститись Капітону, — гордо відказав Корнелій. — 3 тої пори, де б він не оселявся,
