На порозі стояв Олег.
— Тсс! — просичав до нього Сергій так само, як і бабуся. — Проходь на кухню, тільки тихо.
Вони вмостилися за кухонним столом, Олег вручив другові свій подарунок — прекрасно видану книгу казок — і поцікавився:
— А чого ви шепочете всі, хто там у вас?
— Ходім, побачиш, — запропонував Сергій, і вони тихцем заглянули до нього в кімнату.
Там у кріслі безтурботно спав Діма. Олег відразу побачив його, — це страшенно порадувало Сергія!
— Непогана лялька! Мабуть, закордонна.
— Сам ти лялька! — образився за Діму Сергій. — Він справжній.
— Кажи! — не повірив Олег, і не встиг Сергій перепинити його, як той підскочив до крісла і смикнув Діму за бороду.
— Ой! — вереснув дідок і, мов на пружинах, підлетів у кріслі, сонно лупаючи своїми зеленавими оченятами. — Ти чого причепився? Зараз я-ак вріжу! — І він замахнувся на Олега своїм маленьким, сухим кулачком.
Олег аж за боки схопився.
— Оце так штука. Диви, навіть стрибає й говорити може! — Він намірився був удруге шарпонути Діму за бороду, але дідок щосили ляснув його по руці.
— Ой! — зойкнув на цей раз уже не Діма, а Олег і від несподіванки сів на підлогу. — Таки, здається, справжній!
— «Справжній, справжній»! —перекривив його Діма. — А то ж який іще?! От лясну ще разочок, знатимеш тоді, хуліган!
— Він зовсім не хуліган! — заступився Сергій за друга. — Це він так, від несподіванки. А взагалі він дуже хороший. Навіть вас бачить. А ви ж самі казали, що погані люди вас не бачать, лише хороші!
— А може, він — виключення? — Діма тицьнув пальцем в Олега, який розгублено сидів на тому ж місці, де сів, і лише кліпав очима.
— Вибачте його, будь ласка! — пробелькотів Сергій. — Він справді хороший.
— Гаразд уже, — полагіднішав Діма, — вибачаю!
Він зліз із крісла й підійшов до Олега.
