Отак!
Вона показала сторопілому Олегові язика, крутнулася на місці й, задерши носа, попрямувала до дверей.
— Чао, іменинничку, чемпіончик із плавання, — кинула вона Сергієві і, вже вийшовши на східці, додала: — Попий за моє здоров'ячко кефірчику, дурникам дуже корисно! — І її сандалі зацокотіли по сходинках.
— Ну й дівчисько! — пробурмотів Діма, який мовчки спостерігав за всією сценою. — Та начхай ти на неї, чого носа повісив?
— Неприємно все-таки, — з досадою зітхнув Сергій.
Тут у кімнату знов заглянула бабуся:
— То ви передумали обідати?
— Ні в якому разі! — заметушився Діма, мабуть, боячись зостатися без обіду. — Ми вже йдемо!
Що й казати — обід був знаменитий! На столі парувала тушкована капуста з м'ясом, лоскотав ніздрі духмяний запах борщу, світилася тонко нарізана шинка, смажена качка так і танула в роті, а пиріжки з картоплею були наче пух! Всі пили лимонад, виголошували тости на честь іменинника й багато сміялися. І все було так чудово, що Сергій і думати забув про вреднючу Вітку.
А після обіду всі, трохи розморені, перейшли в Сергієву кімнату. Сергій вручив Олегові марки з батьківської посилки й показав кокосові горіхи. Олег від щастя не знав навіть, на що спершу дивитися: на марки чи на горіхи! І тут Діма запропонував усім прочитати розділ з його мемуарів. Звичайно, всі з радістю погодились, повмощувалися де хто, а Діма поліз на крісло й... раптом підскочив, немов ужалений!
— Де?! — несамовито зойкнув він, обмацуючи себе й своє крісло. — Де _вони_?! Куди вони поділися?
— Хто? — не зрозумів Олег.
— Мої мемуари! Я поклав їх отут, — Діма ляснув по кріслу, — а тепер їх нема! Ой, горенько! Ой, нещасний я!
— Не бідкайтесь так, — спробувала заспокоїти його бабуся. — Давайте пошукаємо. Може, вони десь в іншому місці?
І всі заходились нишпорити по кутках і закутках.
Але мемуарів ніде не було! Мов корова язиком злизала.
— Здається, я здогадуюсь, де вони! — раптом ляснув себе по лобі Діма. — їх поцупило оте руде дівчисько!
— Точно! — підтримав Діму Олег. — Вона така...
— Що ж, — кинув Діма з погрозою в голосі, — коли так — я відправлю її у країну Навпакинію!
— Куди?! — вихопилося в Сергія.
