Так, так! І в цьому нема нічого дивного. Адже Яким Якович із раннього дитинства почав готувати себе до майбутньої роботи і зрештою так досконало оволодів усіма її хитрощами, що йому нічого не варто було замаскуватись навіть на голому місці.
І от зараз життя змусило лейтенанта Євдокименка продемонструвати свої здібності в усій своїй красі.
Задум Якима Яковича був простим і водночас мудрим. Суперагент та Рубильник мали зустрітися на лаві під лейтенантом — про це йому сповістив електронний горобець! — отже Якиму Яковичу лишалось тільки дочекатися їхньої появи і, коли Рубильник передасть у руки Z-003 клей, взяти його на гарячому.
Лейтенант Євдокименко спокійнісінько чекав, . грівся на лагідному вересневому сонечку й уважно позирав на вхід до скверу.
Аж ось на алеї з'явився Z-003! На цей раз, як відзначив лейтенант, він знову змінився і був уже не сантехніком і не академіком, а звичайним заслуженим пенсіонером, що прийшов посидіти в сквері й подихати п'янким осіннім повітрям. Суперагент, човгаючи ногами, прочапав до лави й, важко кахикнувши, сів. Потім розгорнув газету, в якій заздалегідь проколупав дві дірки для очей, і, в даючи, ніби читає, почав пильно роздивлятися навкруги.
Рівно о шостій з-за дерев у кінці алеї вигулькнула постать Рубильника. Він весь час озирався, і такий був у нього зляканий вигляд, що він помітив агента лише тоді, коли той підвівся йому назустріч і промовив:
— Молодий чоловіче, вечір добрий! Посидьте з дідусем, якщо не поспішаєте.
Рубильник злякано блимнув на агента, не впізнав його й кинув:
— Одчепися, діду! Теж мені, знайшов компанію!
Та коли Z-003 підморгнув йому — мовляв, усе гаразд! — Рубильник упізнав колишнього сантехніка й гигикнув:
— Ну, ти даєш, батя!
Вони потиснули один одному руки й сіли на лаву.
«Ну от, — подумав спокійно лейтенант, — ще кілька хвилин — і справу закінчено!»
— Товар принесли, молодий чоловіче? — приступив до діла агент.
— А чого б я приходив! На тебе помилуватися? — вишкірився Рубильник.
Він видобув з кишені невеличку плескату пляшечку від потрійного одеколону з густою зеленкуватою рідиною.
Очі агента хижо зблиснули, й він потягся рукою за дорогоцінною пляшечкою, але Рубильник спритно сховав клей у кишеню:
