— Ша, батя! Без рук! Спершу — гульдени.
— О, пробачте, — трохи знітився агент, — ось вони, ось! — І заходився витягати з кишень піджака тугі пачки.
— Скільки тут? — від такого видовища Рубильник аж очі витріщив і у вухах йому разом із шелестом грошей залунав лагідний шепіт морських хвиль, гомін південних пальм і ревисько ресторанного оркестру.
— Вистачить, — відказав недбало Z-003, — як і домовлялися: крапля — сто карбованців. Давайте зважимо товар, а тоді вже й розрахуємось.
Агент видобув із кишені мимохідь поцуплені у міській аптеці лікарські терези.
— Нема дурних! — відсунувся Рубильник. — Бачили ми таких: ти йому клей, а він тобі — дулю, і тю-тю!
— І не соромно вам! — удав агент, що образився. — Та невже я, чоловік похилого віку, можу обманювати? Та коли б я й хотів утекти, ви, молодий і здоровий, легко наздогнали б мене.
— Хо! — пихато посміхнувся Рубильник. — Од мене, батю, не втечеш! Але грошики — наперед.
Агент зрозумів, що зважити клей не вдасться, і спересердя махнув рукою:
— Що з вами робити! Тримайте!
Він почав відраховувати гроші, а Рубильник розсовував їх по кишенях і голосно шморгав носом від задоволення. Зрештою гроші з рук агента перекочували в кишені злодія, й той весело сказав:
— От і ляля! Тримай, батю, свій смердючий клей! — І простягнув агентові заповітну пляшечку, в якій важко бовталось майбутнє Z-003.
«От і все!» — подумав суперагент і всміхнувся.
«От і все!» — подумав лейтенант Євдокименко, дістаючи з-під пахви пістолет.
І саме в ту мить, коли рука агента стиснула пляшечку, а рука лейтенанта — пістолет, до скверу влетіли Христофор, Васько та Семен.
Вони відразу ж побачили Рубильника й Z-003 й на все горло заволали:
— Держіть їх, ловіть! Це злодії!..
Лейтенант Євдокименко блискавично вискочив зі схованки і на всю потужність своїх могутніх легень — а він був майстром спорту з плавання! — вигукнув:
— Руки вгору! Вас викрито!
