спізнюється він чи випереджає розклад. Цього дня, в середу, 9 жовтня, він занотував своє прибуття в Суец, куди приїхав точно за розкладом: дотепер він не мав ні втрати, ні виграшу в часі. Потім замовив сніданок у каюту. Щодо огляду міста, то про це він навіть не подумав, адже належав до породи англійців, які наказують своїм слугам оглядати країни, якими вони проїжджають.
Розділ восьмий,
Незабаром Фікс знайшов Паспарту, що походжав набережною, роззираючись навсібіч собі на втіху і дивуючись усьому побаченому. — Ну як, друзяко, — запитав його Фікс, — справу з паспортом уладнали? — А, це ви, пане! — відповів француз. — Щиро дякую, все гаразд. — Тепер ви оглядаєте місцевість? — Так, але ми так швидко їдемо, що здається, ніби подорожуєш уві сні. То ми зараз у Суеці? — У Суеці. — У Єгипті? — У Єгипті, ясна річ. — Тобто в Африці? — В Африці. — В Африці! — повторив Паспарту. — От нізащо б не повірив. Уявляєте, я й не мислив їхати далі Парижа, знаменитої столиці, яку цього разу мені вдалося побачити тільки між сьомою годиною двадцятьма хвилинами й восьмою годиною сорока хвилинами ранку — по дорозі з Північного вокзалу на Ліонський, — та й то крізь мокре від дощу скло карети! А шкода! Мені так кортить ще раз побувати на цвинтарі Пер-Лашез і в цирку на Єлисейських полях. — То, виходить, ви поспішали? — запитав поліцейський інспектор. — Я ні. Це все мій хазяїн. До речі, мені потрібно ще купити сорочки і шкарпетки! Ми ж виїхали без речей, маючи при собі лише ручний саквояж. — Я можу провести вас на базар, де ви знайдете все потрібне. — О, ви дуже люб’язні, пане, — відповів Паспарту. І вони попрямували до базару. Паспарту продовжував базікати. — Тільки б не спізнитися на пароплав! — занепокоєно мовив слуга. — У вас достатньо часу, — відповів Фікс, — зараз тільки полудень. Паспарту витяг свого величезного годинника. — Як полудень! — вигукнув він. — Зараз тільки дев’ята година п’ятдесят дві хвилини! — Ваш годинник відстає, — зауважив Фікс. — Мій годинник! Мій фамільний годинник, який мені лишився від прадіда! Та він не помиляється і на п’ять хвилин за рік! Це справжній хронометр! — Я розумію, у чому річ, — сказав Фікс. — У вас і досі лондонський час, а він відстає від тутешнього приблизно на дві години. У кожній країні вам належить переводити годинника за місцевим часом. — Мені! Переводити годинника! — вигукнув Паспарту. — Ніколи! — Але тоді він не відповідатиме сонцю. — Тим гірше для сонця! Значить, воно помиляється! І славний парубок з гордовитим виглядом поклав годинника в кишеню. Після нетривалої паузи, Фікс знову запитав: — Виходить, ви поквапом залишили Лондон? — Ще б пак! Минулої середи містер Фоґґ усупереч своїм звичкам повернувся з клубу о восьмій годині вечора, і за три чверті години ми вирушили в путь. — Куди ж прямує ваш хазяїн? — Вперед і вперед! Він їде навколо світу! — Навколо світу? — вигукнув Фікс. — Так, за вісімдесят днів! Він каже, що це парі, але, відверто кажучи, я не вірю. Адже це нісенітниця! Тут криється щось інше. — Він, мабуть, оригінал, ваш містер Фоґґ? — І я такої думки. — Імовірно, багатий? — Напевне. Адже ми веземо з собою кругленьку суму новісінькими банківськими білетами! У витратах не обмежуємося. Міркуйте самі: він обіцяв чималу винагороду механікові «Монголії», за умови, якщо ми раніше прибудемо до Бомбея. — А давно ви знаєте свого хазяїна? — Я? — перепитав Паспарту. — Та я служу в нього від самісінького дня від’їзду. Легко здогадатися, яке враження справили ці відповіді на й без того вже збуджену уяву інспектора поліції. Цей квапливий від’їзд із Лондона невдовзі після крадіжки, велика сума, яку людина везе з собою, прагнення дістатися віддалених країн під приводом незвичайного парі — все це мало
