Розділ сьомий,
Інспектор поліції поквапився з набережної до консульства. Там він зажадав, аби його негайно провели до консула. — Пане консул, — одразу почав він, — я маю підозри, що наш злодій — на облавку «Монголії». І Фікс переповів свою розмову зі слугою про паспорт. — Дуже добре, містере Фікс, — відказав консул, — мені кортить побачити фізіономію цього шахрая. Та, можливо, він і не прийде до мене, якщо це справді той, за кого ви його вважаєте. Злодії не люблять залишати сліди, до того ж формальність із паспортами тепер не обов’язкова. — Пане консул, — зауважив агент, — коли це розумна людина, що цілком імовірно, то він прийде! — Візувати свій паспорт? — Так. Для того й потрібні паспорти, аби псувати життя порядним людям і сприяти шахраям. Я впевнений, що з його паспортом усе гаразд, але, сподіваюся, ви відмовите йому у візі… — Але чому? Якщо з паспортом усе як слід, — відповів консул, — я не маю права відмовити у візі. — Проте, пане консул, поки я одержу ордер на арешт із Лондона, було б дуже доречно затримати цю людину тут. — То це, містере Фікс, уже ваш клопіт, — відповів консул, — однак я не можу… Консул не встиг договорити. У двері постукали, і клерк провів у кабінет двох іноземців, один із яких був той самий слуга, що розмовляв із детективом. Це справді були хазяїн і слуга… Джентльмен подав свій паспорт і коротко попросив консула завізувати його. Той узяв документ і став уважно вивчати, тоді як Фікс із кутка кімнати оглядав, а точніше, пожирав очима незнайомця. Закінчивши читати, консул запитав: — Ви Філеас Фоґґ, есквайр? — Так, пане, — відповів джентльмен. — А ця людина ваш слуга? — Так, француз, на ім’я Паспарту. — Ви прибули з Лондона? — Так. — Прямуєте?.. — У Бомбей. — Чудово, пане. Вам відомо, що формальність із візою необов’язкова і ми більше не вимагаємо пред’явлення паспорта? — Я знаю це, пане, — відповів Філеас Фоґґ, — та на підставі вашої візи хочу засвідчити свій проїзд через Суец. — Прошу, пане. Консул поставив у паспорті свій підпис і дату, потім приклав печатку. Містер Фоґґ сплатив установлений збір і, сухо вклонившись, вийшов у супроводі слуги. — Ну як? — запитав Фікс. — Що ж, він виглядає як цілком пристойна людина. — Можливо, — відповів Фікс, — та річ не в цьому. Чи не здається вам, пане консул, що цей флегматичний джентльмен скидається на злодія, прикмети якого я маю? — Згоден, але ж ви знаєте — прикмети… — Ну, в цьому я розберуся. Мені здається, що слуга не такий потайливий, як його хазяїн, — відповів Фікс. — До того ж він француз і не стримається, щоб не потеревенити. До побачення, пане консул. По цих словах агент вийшов і вирушив шукати Паспарту. Тим часом містер Фоґґ з консульства попрямував до набережної. Там він віддав кілька наказів своєму слузі, потім сів у човен, повернувся на «Монголію» і пішов до себе в каюту. Тут він дістав записника, в якому вже було занотовано таке: «Виїхав із Лондона в середу, 2 жовтня, о 8 годині 45 хвилин вечора. Прибув до Парижа у четвер, 3 жовтня, о 7 годині 20 хвилин ранку. Виїхав із Парижа в четвер, 3 жовтня, о 8 годині 40 хвилин ранку. Прибув через Мон-Сеніс до Турина у п’ятницю, 4 жовтня, о 6 годині 35 хвилин ранку. Виїхав із Турина в п’ятницю, о 7 годині 20 хвилин ранку. Прибув до Бриндизі в суботу, 5 жовтня, о 4 годині дня. Сів на „Монголію“ у суботу, о 5 годині вечора. Прибув у Суец у середу, 9 жовтня, об 11 годині ранку. Усього витрачено 158 1/2 годин, або 6 1/2 діб». Містер Фоґґ заніс усі ці дати в маршрут, розграфлений на стовпчики, в яких з 2 жовтня по 21 грудня було вписано назву місяця, число й день тижня ймовірного прибуття та залишено вільне місце для дати дійсного прибуття в усі основні пункти: Париж, Бриндизі, Суец, Бомбей, Калькутту, Сінгапур, Гонконг, Йокогаму, Сан-Франциско, Нью-Йорк, Ліверпуль, Лондон. Це давало змогу обчислити виграш або втрату в часі на кожній ділянці шляху. Завдяки методично розміченому маршрутові містер Фоґґ міг будь-коли перевірити,
