Навколо світу за вісімдесят днів

стерлінґів. І коли йому вказували не просто на безґлуздість, а й на марність цієї справи, він уперто відповідав: «Якщо така подорож можлива, то нехай першим її здійснить англієць!». Отже, кількість прихильників Філеаса Фоґґа дедалі танула; усі ставили проти нього; тепер парі проти Фоґґа укладали з розрахунку сто п’ятдесят або двісті проти одного. А через сім днів після від’їзду нашого джентльмена одна доволі несподівана подія призвела до того, що він і зовсім упав у ціні. Того дня о дев’ятій годині вечора директор лондонської поліції одержав телеграфом таку депешу: «Із Суеца в Лондон. Роуену, директорові поліції, центральне управління, Скотланд-плейс. Я переслідую злодія, що обікрав Англійський банк, це — Філеас Фоґґ. Термново надішліть ордер на арешт у Бомбей (Британська Індія). Фікс, поліцейський агент». Ця депеша перевернула все догори дригом. Поважний джентльмен зник, поступившись місцем шахраєві, котрий викрав банківські білети. Його фотографію, що зберігалася в Реформ-клубі разом із портретами всіх його колег, ретельно вивчили. Вона достеменно відтворювала людину, прикмети якої встановило слідство. Усі раптом пригадали таємничий спосіб життя Філеаса Фоґґа, його схильність до самоти, раптовий від’їзд, і тоді стало очевидним, що ця людина під приводом навколосвітньої подорожі, прикриваючись навіженим парі, прагнула одного: збити з пантелику агентів англійської поліції…

Розділ шостий,

 

 

у якому детектив Фікс проявляє цілком слушний нетерпець

 

 

 

Депешу стосовно Філеаса Фоґґа було надіслано за таких обставин. У середу, 9 жовтня, до одинадцятої години ранку в Суец мав прийти пакетбот «Монголія» компанії «Пенінсюлер-енд-Орієнталь». Це був залізний гвинтовий пароплав зі спардеком, водотоннажністю дві тисячі вісімсот тонн і номінальною потужністю п’ятсот кінських сил. «Монголія» здійснювала регулярні рейси між Бриндизі та Бомбеєм через Суецький канал. Це було одне з найшвидкоплавніших суден компанії, і воно завжди перевищувало свою офіційну годинну швидкість — десять миль на шляху між Бриндизі й Суецом і 9,53 милі між Суецом і Бомбеєм. Очікуючи прибуття «Монголії», набережною походжали двоє чоловіків. Вони були серед юрби місцевих жителів та іноземців, що наринули в це місто — зовсім нещодавно глухе містечко, якому славетний витвір пана Лессепса^[6] забезпечив велике майбутнє. Один із них — консул Сполученого Королівства в Суеці; попри похмурі припущення британського уряду й лиховісні пророкування інженера Стефенсона, він щодня спостерігав на каналі англійські кораблі, що вдвічі скорочували шлях із Англії в Індію, який колись пролягав повз мис Доброї Надії. Другий був невисокий на зріст, сухорлявий, з нервовим, досить розумним обличчям і насупленими бровами. З- під його довгих вій блищали жваві очі, яким він умів надавати байдужого виразу. Тієї миті він помітно нервував і нетерпляче міряв кроками набережну. Цю людину звали Фікс; він був одним із тих «детективів», або агентів англійської поліції, яких розіслали в різні порти після крадіжки в Англійському банку. Фікс мав пильно спостерігати за мандрівниками, що проїжджають через Суец, і якби хтось із них видався йому підозрілим, стежити за ним, аж доки не буде надіслано дозвіл на арешт. І ось два дні тому Фікс одержав від директора лондонської поліції прикмети ймовірного злодія — поважного, добре вдягненого джентльмена, якого бачили у платіжній залі банку в день крадіжки. Цілком зрозуміло, що спокушений великою нагородою, яку обіцяли за спіймання злодія, детектив нетерпляче очікував прибуття «Монголії». — Ви стверджуєте, пане