переконати і таки переконало Фікса в його припущеннях. Із подальшої розмови з французом він довідався, що слуга зовсім не знає свого пана, що той жив у Лондоні самотньо і, здається, був багатий, хоча ніхто не знає про джерело його статків, що це потайна людина тощо. З іншого боку, Фікс довідався, що Філеас Фоґґ не висадився в Суеці і справді прямує до Бомбея. — А чи далеко звідси до Бомбея? — запитав Паспарту. — Чимало, — відповів агент. — Вам доведеться ще днів із десять пливти морем. — А де він, цей Бомбей? — В Індії. — В Азії? — Звичайно. — Чорт забирай! Знаєте… мене непокоїть одна річ… мій ріжок! — Який ріжок? — Та газовий ріжок, якого я забув вимкнути, тепер він горить за мій рахунок. Я й підрахував: за добу газу згоряє на два шилінги, що на шість пенсів більше за мою денну платню. І якщо подорож затягнеться, то, самі розумієте… Чи зрозумів Фікс усі обставини, пов’язані з газовим ріжком? Навряд чи. Він більше не слухав, адже обмірковував план. Вони прийшли на базар. Паспарту зостався купувати необхідне, Фікс, порадивши йому не спізнюватися до відплиття «Монголії», чимдуж помчав у консульство. Прийнявши певне рішення, Фікс укотре виявив всю свою холоднокровність. — Пане консул, — сказав він, — у мене більше немає сумнівів. Молодчик у нас в руках. Він вдає із себе дивака, що має намір об’їхати навколо світу за вісімдесят днів. — Тоді це спритний пройдисвіт, — зауважив консул, — він розраховує повернутися в Лондон, спантеличивши поліцію обох континентів! — Ну, це ми ще побачимо, — заперечив Фікс. — Може, ви припускаєтесь помилки? — перепитав консул. — Ні. — Тоді навіщо цей злодій здумав реєструвати свій проїзд через Суец? — Навіщо?.. Я й сам не знаю, — відповів детектив, — та послухайте… І кількома словами він переповів консулові свою розмову зі слугою горезвісного містера Фоґґа. — Справді, — погодився консул, — усе свідчить проти цієї людини. Що ж ви збираєтеся робити? — Відправити депешу до Лондона, щоб негайно надіслали в Бомбей ордер на його арешт, а самому сісти на «Монголію» і пливти за злодієм до Індії; і там, на британській території, чемно підійти з ордером у руках і взяти його за плече. Безпристрасно проказавши це, агент попрощався з консулом і пішов на телеграф. Звідти він надіслав начальникові поліції вже відому нам депешу. За чверть години Фікс із легкою валізою в руках, зате із солідним запасом грошей ступив на палубу «Монголії», і незабаром швидкий пакетбот уже мчав хвилями Червоного моря.
Розділ дев’ятий,
Відстань між Суецом і Аденом охоплює рівно тисячу триста десять миль; за умовами договору з компанією пароплави повинні проходити цей шлях за сто тридцять вісім годин. «Монголія», котли якої працювали на повну потужність, мала прибути в Аден раніше встановленого терміну. Більшість пасажирів, що сіли в Бриндизі, пливли в Індію. Хтось прямував до Бомбея, хтось — до Калькутти, але також через Бомбей, бо відтоді як залізниця перетнула півострів Індостан, більше не було потреби огинати Цейлон. Серед пасажирів «Монголії» було багато цивільних чиновників і офіцерів усіх рангів. Одні з них служили у британській армії, інші командували тубільними військами сипаїв; ті й інші одержувати величезну платню навіть тоді, коли права й обов’язки Ост-Індійської компанії перейшли до держави. Молодшим лейтенантам платили 7 тисяч франків, бригадирам — 60 тисяч, генералам — 100 тисяч. Загалом, на «Монголії» було непогано; до товариства чиновників приєдналося кілька власників мільйонних статків — молодих англійців, які задумали вдалині від
