Навколо світу за вісімдесят днів

відкриття цієї величезної залізничної колії, що мала перетинати пустелю і стати провісником цивілізації й прогресу, зблизити ще не засновані тоді селища й міста. Свисток паротяга, могутніший за кітару Амфіона^[23], мав незабаром пробудити їх до життя з надр американської землі. О восьмій годині ранку проїхали форт Мак-Ферсон. Триста п’ятдесят сім миль відокремлювали тепер наших мандрівників від Омахи. Колія йшла лівим берегом звивистого південного рукава Платт- рівер. О дев’ятій годині потяг прибув у велике місто Норт-Платт, що лежить між двома рукавами цієї важливої притоки річки Міссурі, які впадають у неї трохи вище Омахи; поблизу Норт-Платта обидва рукави зливаються у загальний потік. Пройдено сто перший меридіан. Містер Фоґґ і його партнери поновили гру. Ніхто з них не скаржився на довгу дорогу, ніхто — навіть «дурень». Фікс почав із того, що виграв кілька гіней, які тепер програвав; він був захоплений грою не менше за містера Фоґґа. Весь ранок нашому джентльменові щастило. Козирі й онери^[24] так і сипалися йому до рук. І саме тієї хвилини, коли, підготувавши сміливу комбінацію, він уже зібрався був ходити винами, за його спиною раптом пролунав голос: — А я пішов би дзвінками!.. Містер Фоґґ, місіс Ауда й Фікс підвели голови. Біля них стояв полковник Проктор. Стемп В. Проктор і Філеас Фоґґ одразу ж упізнали один одного. — А, це ви, містере англієць! — закричав полковник. — Так це ви збираєтеся піти винами! — Я саме так і походжу, — холодно відповів містер Фоґґ, викидаючи винову десятку. — А я вважаю, що треба ходити дзвінками! — дратувався полковник. Він смикнувся схопити покладену карту, і додав: — Ви нічого не тямите у цій грі! — Можливо, я виявлю більшу майстерність в іншому, — мовив Філеас Фоґґ, підводячись. — Маєте цілковите право перевірити, нащадку Джона Буля!^[25] — відповів нечема. Місіс Ауда сполотніла. Вся кров у неї прилинула до серця. Вона схопила Філеаса Фоґґа за руку, але той обережно вивільнив її. Паспарту готовий був кинутися на американця, що зухвало дивився на свого супротивника. Але тут піднявся Фікс і, підійшовши до полковника Проктора, сказав: — Не забувайте, що вам доведеться мати справу зі мною, пане; ви мене не лише образили, а й ударили! — Даруйте, містере Фікс, але це стосується лише мене, — заперечив містер Фоґґ. — Він стверджував, що я помиляюся, призначаючи хід винами, а це означає, що полковник знову мене образив, і за це він відповість. — Коли завгодно й де завгодно, — кинув американець, — і будь-якою зброєю! Марно місіс Ауда намагалася стримати містера Фоґґа. Детектив також не мав успіху в намаганні обернути гнів Проктора на себе. Паспарту ладен був викинути полковника за двері, але стримався, скоряючись знакові свого пана. Філеас Фоґґ вийшов на поміст між вагонами, американець пішов за ним. — Пане, я дуже поспішаю до Європи, і будь-яка затримка може серйозно зашкодити моїм інтересам, — сказав містер Фоґґ своєму супротивникові. — Це мене не обходить! — відповів полковник Проктор. — Пане, після нашої зустрічі в Сан-Франциско, — вельми поштиво продовжував містер Фоґґ, — я збирався повернутися в Америку й розшукати вас, щойно покінчу справи в Європі. — Справді? — Чи влаштує вас зустрітися через шість місяців? — А чого не через шість років? — Я сказав — через шість місяців і точно прибуду в призначений термін. — Це все виверти! — закричав Стемп В. Проктор. — Зараз або ніколи! — Гаразд, — відповів містер Фоґґ. — Ви їдете в Нью- Йорк? — Ні. — У Чикаґо? — Ні. — В Омаху? — Вас це не обходить! Чи знаєте ви Плам-Крик? — Ні, — відповів містер Фоґґ. — Це наступна станція. Потяг буде там за годину. Він зупиниться на десять хвилин. Десяти хвилин цілком достатньо, щоб обмінятися кількома пострілами з пістолета. — Гаразд! Нехай буде так! — погодився містер Фоґґ. — Я зупинюся в Плам-Крик. — А я гадаю, що ви там і залишитеся, — зухвало сказав американець. — Хтозна, пане, — відповів містер Фоґґ і повернувся до вагона незворушний, як завше. Там він насамперед заспокоїв місіс Ауду, сказавши, що ніколи не слід боятися забіяк. Потім він попросив Фікса бути його секундантом у майбутній дуелі. Фікс не міг відмовити, і Філеас Фоґґ спокійно поновив гру і безпристрасно походив винами. Об одинадцятій годині свисток паротяга сповістив про наближення до станції Плам-Крик. Містер Фоґґ підвівся й у супроводі Фікса вийшов на поміст. За ним ішов Паспарту з парою пістолетів. Бліда, як смерть, місіс Ауда залишилася у вагоні. Цієї ж миті відчинилися двері сусіднього вагона й на помості з’явився полковник Проктор у супроводі свого секунданта, американця такого самого штибу, як і він. Та щойно супротивники намірилися зійти на перон, кондуктор закричав: — Тут не можна виходити! — Чому? — запитав полковник. — Ми спізнилися на двадцять хвилин, і потяг тут майже не стоятиме. — Але я повинен тут битися із цим паном! — Дуже прикро, — відповів кондуктор, — але ми зараз рушаємо. От і дзвінок! Справді, пролунав удар дзвона, і потяг знову рушив. — Мені шкода, панове, — сказав кондуктор. — За інших обставин я був би готовий зробити вам послугу. Але, між іншим, якщо ви не встигли обмінятися пострілами тут, хто вам заважає зробити це в дорозі? — Це, мабуть, не до вподоби моєму супротивникові! — глузливо мовив полковник Проктор. — Навіть дуже до вподоби, — заперечив Філеас Фоґґ. «Ми справді в Америці! — подумав Паспарту. — Кондуктор поїзда поводиться як джентльмен із вищого світу!» І він пішов за своїм паном. Обидва дуелянти і їхні секунданти на чолі з кондуктором пройшли через весь поїзд у задній вагон, де було не більше десятка пасажирів. Кондуктор шанобливо попросив їх на кілька хвилин звільнити вагон, щоб дати можливість двом джентльменам уладнати справу честі. Ще б пак! Пасажири залюбки поступилися цим джентльменам і одразу ж висипали на майданчик. Вагон завдовжки з п’ятдесят футів був досить