взявся впорядковувати свої справи. Паспарту безперестанку бігав нагору і вниз сходами будинку на Севіль-роу. Час для бідолашного парубка тягнувся безкінечно. Він підслухував біля дверей свого пана і зовсім не вважав це непорядним! Він дивився у замкову щілину й уявляв, що має на це цілковите право! Паспарту щохвилини чекав катастрофи. Іноді він згадував про Фікса, але його думка про детектива різко змінилася. Він більше не звинувачував поліцейського інспектора. Фікс помилився щодо містера Фоґґа, як і решта, але, вистежуючи й заарештовуючи його, вважав, що виконує свій обов’язок, у той час як він, Паспарту… Ця думка гнітила його, і він вважав себе останнім покидьком… Коли слузі незмога було залишатись на самоті, він стукав до місіс Ауди, входив до неї в кімнату, мовчки сідав у кутку і дивився на жінку, занурену в свої думки. Пів на восьму вечора містер Фоґґ поцікавився у місіс Ауди, чи може вона прийняти його, і незабаром вони залишилися віч-на-віч у її кімнаті. Філеас Фоґґ узяв стілець і сів біля каміна проти молодої жінки. На його обличчі нічого не можна було прочитати. Після повернення містер Фоґґ залишився таким самим, як був до від’їзду. Вони просиділи мовчки хвилин із п’ять. Потім він підвів очі на місіс Ауду й сказав: — Пані, чи зможете ви пробачити мені, що я привіз вас в Англію? — Чи вибачаю? Містере Фоґґ, я… — пролепетала леді, серце якої шалено калатало. — Дозвольте мені завершити, — продовжував містер Фоґґ. — Коли я вирішив вивезти вас із небезпечної для вас країни, я був багатий і розраховував надати у ваше розпорядження частину свого майна. Ви жили б тоді вільно й щасливо. Тепер я розорений. — Я це знаю, містере Фоґґ, — відповіла Ауда, — і в свою чергу запитую вас: чи пробачаєте ви мені, що я пішла за вами і — хто знає? — можливо, цим спричинила до вашого знищення? — Пані, ви не могли залишатися в Індії, і ваша безпека вимагала, щоб ви поїхали якнайдалі від цих фанатиків, аби вони не схопили вас. — Отже, містере Фоґґ, — продовжувала місіс Ауда, — мало того, що ви врятували мене від жахливої смерті, ви ще вважали себе зобов’язаним забезпечити моє існування на чужині? — Так, пані, — відказав містер Фоґґ, — проте обставини обернулися проти мене. Все-таки я прошу дозволити мені надати до ваших послуг те, що в мене залишилося. — Але, містере Фоґґ, що ж буде з вами? — запитала місіс Ауда. — Мені, пані, — відповів холодно джентльмен, — нічого не треба. — Яким ви уявляєте ваше майбутнє? — Таким, як має бути, — мовив містер Фоґґ. — У всякому разі, — вела далі місіс Ауда, — така людина, як ви, не може потрапити в скруту. Ваші друзі… — У мене немає друзів, пані. — Ваші рідні… — У мене немає рідних. — Коли так, мені вас дуже шкода, містере Фоґґ, адже самотність — надто сумна річ! Як? Невже немає нікого, з ким ви могли б поділитися своїм горем? Адже кажуть, що вдвох і злидні не страшні! — Так, пані, кажуть. — Містере Фоґґ, — сказала жінка, підводячись і простягаючи йому руку, — хочете мати відразу і родичку, й друга? Хочете, щоб я стала вашою дружиною? При цих словах містер Фоґґ також підвівся зі свого місця. Якесь незвичне світло блиснуло в його очах, губи його наче трохи затремтіли. Місіс Ауда пильно дивилася на нього. Щирість, прямота, твердість і ніжність шляхетної жінки, готової на все, щоб урятувати того, кому вона всім зобов’язана, спочатку здивували, потім глибоко вразили його. На мить він заплющив очі, ніби уникаючи її погляду і побоюючись, що він проникне далі, ніж треба… Потім він знову відкрив їх. — Я кохаю вас! — просто сказав він. — Присягаюся вам усім святим на світі: я кохаю вас і я весь ваш. — Леле! — вирвалось у місіс Ауди, і вона притисла руку до серця. Містер Фоґґ подзвонив Паспарту. Той одразу ж з’явився. Філеас Фоґґ продовжував тримати у своїй руці руку Ауди. Паспарту все збагнув, і його широке обличчя засяяло, як тропічне сонце в зеніті. Містер Фоґґ запитав його, чи не пізно ще повідомити преподобного Сем’юеля Вілсона із приходу Мері ле Бон. Паспарту щасливо всміхнувся. — Ніколи не пізно, — сказав він. Було п’ять хвилин на дев’яту. — Отже, завтра, у понеділок! — додав Паспарту. — Завтра, в понеділок? — запитав містер Фоґґ, глянувши на жінку. — Завтра, у понеділок! — відповіла місіс Ауда. Паспарту вибіг з кімнати.
Розділ тридцять шостий,
