великою була їхня впевненість у виграші, ще ніколи хвилини не тяглися для них так довго!.. — Восьма година сорок три хвилини, — сказав Томас Фленаган, знімаючи колоду, запропоновану йому Ґотьє Ральфом. Хвилина мовчання. У великому салоні було тихо, але з вулиці долинав гул юрби, з якого іноді виділялися різкі вигуки. Маятник настінного годинника відбивав секунди математично точно. Кожен гравець міг полічити його удари, що чітко лунали у вухах. — Восьма година сорок чотири хвилини! — сказав Джон Селліван голосом, у якому вчувалося мимовільне хвилювання. Ще одна хвилина — і парі буде виграно. Ендрю Стюарт і його партнери більше не грали. Вони кинули карти на стіл. Вони лічили секунди. На сороковій секунді — нічого! На п’ятидесятій — усе ще нічого! На п’ятдесят п’ятій секунді знадвору долетів галас, подібний до гуркоту грому, почулися оплески, крики «слава» і навіть прокльони, — все це злилося в загальний невгамовний репет. Гравці підвелися зі своїх місць.
На п’ятдесят сьомій секунді двері салону відчинилися, і не встиг годинниковий маятник гойднутися вшістдесяте, як на порозі постав Філеас Фоґґ у супроводі оскаженілої юрби, що ввірвалася за ним у клуб. — От і я, джентльмени, — вимовив він спокійним тоном.
Розділ тридцять сьомий,
Так! Це був Філеас Фоґґ власною персоною. Читач пам’ятає, що о восьмій годині п’ять хвилин вечора, приблизно через добу після прибуття наших мандрівників у Лондон, пан доручив Паспарту повідомити преподобного Сем’юеля Вілсона про шлюб, що мав відбутися наступного дня. Паспарту із захватом кинувся виконувати це доручення. Він швидко йшов до будинку преподобного Сем’юеля Вілсона, але не застав його. Зрозуміло, Паспарту залишився почекати і чекав із добрих двадцять хвилин. Словом, о восьмій годині тридцять п’ять хвилин він вийшов із будинку преподобного отця. Але в якому вигляді! Розпатланий, без капелюха, він біг, біг так, як ще жодна людина не бігла вулицею: він мчав по тротуару, як смерч, збиваючи перехожих на своєму шляху. Через три хвилини він уже був у будинку на Севіль-роу і, задихаючись, увірвався в кімнату містера Фоґґа. Він не міг вимовити жодного слова. — Що сталося? — запитав містер Фоґґ. — Пане… — бурмотів Паспарту, — шлюб… неможливий… — Неможливий? — Так… узавтра неможливий. — Чому? — Бо завтра… неділя. — Понеділок, — заперечив містер Фоґґ. — Ні… сьогодні… субота… — Субота? Це неможливо! — Так, так, так! — закричав Паспарту. — Ви помилилися на день! Ми приїхали на двадцять чотири години раніше… Але тепер залишається тільки десять хвилин!.. Паспарту схопив свого пана за комір і силоміць потяг за собою. Філеас Фоґґ, не встигши й оком зморгнути, захоплений своїм слугою опинився на вулиці, скочив у кеб, обіцяв сто фунтів кучерові, збивши по дорозі двох собак і зачепивши п’ять карет, прибув до Реформ-клубу. І коли він з’явився у великому салоні, настінний годинник показував восьму годину сорок п’ять хвилин… Філеас Фоґґ здійснив подорож навколо світу за вісімдесят днів! Філеас Фоґґ виграв у парі двадцять тисяч фунтів стерлінґів!.. Одначе, як така точна, акуратна людина могла помилитися на цілу добу? Як він міг думати, що прибув до Лондона в суботу, 21 грудня, коли насправді він приїхав у п’ятницю, 20 грудня, — усього лише через сімдесят дев’ять днів після свого від’їзду? Причина цієї помилки дуже проста. Філеас Фоґґ, сам того не відаючи, виграв цілу добу порівняно зі своїми записами, бо, подорожуючи навколо світу, він рухався на схід, і, навпаки, він втратив би цілу
