161
6 Ф. С. Фіцджеральд
з Сіцілії і тепер поволі кочуємо на північ. У січні під час зйомок я схопила запалення легенів і оце видужувала.
— Господи! Як же це вийшло?
— Перекупалася в холодній воді.— Розмері не хотіла, щоб розмова перейшла на її власну особу.— В мене був грип, але я цього не знала, а того дня знімався епізод, де я кидаюся в канал у Венеції. На декорації й підготовку вже витратили силу грошей, відкладати не можна було, от мені й довелося стрибати у воду — і то не раз, не два, а цілий ранок. Мати про всяк випадок подбала, щоб лікар був напохваті, але він, звісно, нічим зарадити не міг — усе це закінчилося запаленням легенів.— Вона відразу запитала, щоб перемінити тему: — А вам тут подобається?
— Хіба ж їм тут може не подобатися,— спроквола відказав Ейб Норт.— Вони це місце самі видумали.— Він поволі повернув свою величну голову і з ніжністю й любов’ю подивився на подружжя Дайверів.
— Видумали?
— Цей готель працює влітку лише другий рік,— пояснила Ніколь.— Ми торік умовили Госса залишити на літо одного кухаря, одного офіціанта й одного розсильного. Виявилося, що справа варта заходу, а цей рік взагалі перевершив усі сподівання.
— Але самі ви живете не в готелі?
— У нас тут є будинок нагорі, в Тармі.
— Ми розміркували просто,— сказав Дік, переставляючи один із парасолів так, щоб зняти з плеча Розмері квадратик сонця.— Росіяни й англійці звиклі до холоду. Тому вони вподобали північні курорти, такі, як Довіль; що
Молодий чоловік романської зовнішності гортав номер «Нью-Йорк геральд».
— Послухайте, ну якої національності ці люди? — раптом промовив він і почав читати з ледь уловимим французьким акцентом: — «У готелі «Палас» у Веве зупинилися пан Пенделі Власко, пані Гарнзад — я не вигадую! — Корінна Медонка, пані Паше, Серафім Тульйо, Марія Амалія Рото Але, Мозес Тойбель, пані Парагоріс, Апостол Александр, Йоланда Йосфуглу і Женевева де Момус». Хто вабить мене найбільше — то це Женевева
де Момус. Слово честі, я ладен податися до Веве, щоб подивитись, що то за одна — Женевева де Момус.
Він неспокійно підвівся на ноги і швидко випростався. Він був на кілька років молодший від Дайвера й Норта — високий, міцний, але худорлявий, тільки на плечах і на руках надималися налиті силою м’язи. Обличчя його було б по-справжньому гарне, якби не вередлива гримаса, що кривила його уста, контрастуючи з демонічним блиском карих очей. А втім, ці очі запам’ятовувалися, а невдоволений вигин губ і зморшки нез’ясовної гризоти на юнацькому чолі швидко
