батьком. За становищем у суспільстві Уоррени були герцоги, тільки американські, без титулу. Прізвище Уоррен, записане в готельній книзі гостей, поставлене під рекомендаційним листом, згадане за скрутних обставин, умить змінювало людей — це було психологічне явище, яке, у свою, чергу, впливало на Бебі, привчаючи її усвідомлювати своє високе становище. Навчилася вона цього в англійців, чий досвід у таких питаннях налічував уже не одне століття. Але вона не знала, що двічі під час цієї розмови Дік ладен був послати під три чорти і її, і свій намір. Справу врятувала Ніколь, яка нарешті побачила їх і підійшла, сяючи свіжістю й чистотою, наче народжена цим прозорим вересневим надвечір’ям.
Як ся маєте, адвокате? Завтра ми їдемо на тиждень на Комо, а звідти повернемося до Цюріха. Тому я й прошу, щоб ви з моєю сестрою нарешті все владнали, а скільки я одержу, то нам байдуже. Ми два роки житимемо в Цюріху, тихо й скромно, і Дікових грошей нам вистачить. Ні, Бебі, я зовсім не така непрактична, як ти гадаєш. Гроші будуть мені потрібні тільки на одяг і різні дрібнички... Що?! Та це ж більше, ніж... Невже ми такі багаті? Я таких грошей довіку не витрачу. І в тебе теж стільки? А чому в тебе більше — тому що мене вважають безвідповідальною? Що ж, гаразд, нехай моя частина лежить собі й збільшується... Ні, Дік взагалі не хоче мати до цього ніякого відношення. Доведеться мені величатися цим багатством за нас двох... Бебі, ти зовсім не знаєш Діка, ти просто не уявляєш собі, який він... Де мені підписуватися? Ой, пробачте...
...Дивно, що ми тепер завжди разом і завжди самі, правда, Дік? Хоч куди б ми ішли, завжди приходимо одне до одного. І, крім кохання, нам нічого більше не треба. Тільки я кохаю дужче*і зразу відчуваю, коли ти віддаляєшся від мене, хоча б на трошечки. По-моєму, нема кращого, ніж, бути як усі люди,— простягнеш руку, а ти лежиш поряд, такий теплий- теплий.
...Будь ласка, подзвоніть моєму чоловікові в лікарню. Так, ця книжка розходиться добре, її мають видати шістьма мовами. Я сама хотіла перекласти її на фран
цузьку, але останнім часом трохи нездужаю і боюся впасти, такою я стала важкою й незграбною. Наче поламаний' Іванець-киванець, що не може встати рівно. Холодний стетоскоп, приставлений до серця, і найвиразніше оте почуття — je m’en fiche de tout1... Ох, як плакала та бідолашна жінка, в якої дитина народилася зовсім синя, краще б уже мертва. Як чудово, що нас тепер троє, правда?
...Але ж це нерозумно, Діку, адже нам і справді потрібна більша квартира. Невже нам поневірятися, відмовляти собі в найнеобхіднішому тільки тому, що уор- ренівських грошей більше, ніж дайверівських? Ах, дякую, люба, але ми передумали. Той англійський священик сказав нам, що тут у вас в Орвіето чудове вино. Он як, його не можна перевозити? Тоді все ясно: ми ж так любимо вино, а про таке ніколи й не чули.
Озера наче позападали в коричневій глині, а схили поборознені зморшками й нагадують величезні черева. Фотограф зняв мене, коли ми пливли на Капрі я сиджу коло борту, волосся спадає за поруччя. «До побачення, Блакитний гроте,— співав човняр,— я скоро повернуся!» А потім — подорож по страшній розпеченій халяві італійського чобота, де лиховісно шелестів вітер, обдимаючи мури старовинних замків, і здавалось, ніби на вершинах горбів причаїлися й дивляться вниз мерці.
...Мені подобається цей пароплав, особливо коли наші підбори разом стукотять по палубі. За рогом салону налітає вітер, і щоразу, коли ми підходимо туди, я виставляю плече проти вітру й щільніше загортаюся у свій плащ, але від Діка не відстаю. Ми співаємо якусь безглузду пісеньку:
Ох-ох-ох,
Фламінго ходять вдвох,
Ох-ох-ох,
