ще до того, як поїзд устиг виїхати з міста,— нестерпне, відчайдушне бажання зіскочити, поки поїзд не набрав швидкості, кинутися назад, знайти Розмері, побачити, що вона робить. Він розгорнув книжку, надів пенсне і втупився в сторінку, відчуваючи на собі примружений погляд Ніколь, що лежала навпроти. Читати він не міг; удаючи, ніби втомився, він приплющив очі, але вона невідривно дивилася на нього, ще сонна після наркотику, але заспокоєна й майже щаслива з того, що він знову належить їй.
Із заплющеними очима було ще гірше, бо в стукоті коліс він виразно чув: «зустрів — утратив, зустрів — утратив»; але, щоб не виказати себе, Дік пролежав так аж до ленчу. Ленч трохи розважив його — він завжди любив цю маленьку учту опівдні; скільки їх було в його подружньому житті — в готелях та харчевнях, у вагонах-ресторанах, буфетах та літаках! Знайома біганина поїзних офіціантів, маленькі пляшки вина й мінеральної, води, чудова кухня на лінії Париж — Ліон — Середземномор’я,— усе це створювало видимість, ніби нічого не змінилося в їхньому житті, але це була, мабуть, перша його подорож з Ніколь, коли він віддалявся від своєї мети, а не наближався до неї. Він випив цілу пляшку вина, якщо не рахувати одного келишка Ніколь; вони розмовляли про дім і про дітей. Та тільки вони повернулися до купе, розмова урвалася, запала мовчанка, як тоді в ресторані навпроти Люксембурзького саду.
Прагнучи позбутися болю, ми чомусь вважаємо за потрібне знову пережити те, що цей біль спричинило. Діка опанувало дивне нетерпіння; раптом Ніколь сказала:
— Негаразд усе-таки, що ми покинули Розмері саму. Як ти гадаєш, чи дасть вона собі раду?
— Дасть. Вона собі дасть раду за будь-яких обставин.— Спохопившись, що ці слова можуть рикошетом образити Ніколь, він квапливо додав: — Зрештою, Розмері актриса, і хоч мати тримає її під своїм крильцем, сама вона теж повинна вміти постояти за себе.
— Вона таки приваблива дівчина.
— Вона ще дитина.
— І все одно, напрочуд приваблива.
Вони перемовлялися, й самі незнаючи для чого, і кожне з них казало те, що думав інший.
— На жаль, вона не така розумна, як мені спочатку здалося,— зауважив Дік.
А по-моєму, вона дуже кмітлива.
— Не сказав би. В її поведінці й досі є щось малече.
— Вона дуже, дуже гарненька,— сказала Ніколь підкреслено рівним голосом.-— І, по-моєму, вона чудово грає в тому фільмі.
— Вона мала гарного режисера. А її грі, якщо вдуматися, бракує індивідуальності.
— Я не згодна з тобою. Взагалі вона повинна дуже подобатися чоловікам.
У нього стислося серце. Яким чоловікам? Скільком чоловікам?
«...Дозвольте, я опущу штору?»
